Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Розділ 22.1 Втеча

Після його відходу Гайа ще деякий час лежала, втупивши в стелю відсутній погляд. Серце її сильно калатало від чогось такого, чого вона й сама не могла зрозуміти.

Одне було абсолютно ясно – Тешеб її не любить і любити ніколи не буде. То  навіщо вона веде себе з ним, наче очманіла лялька?

Зілля, підмішане за наказом Вести, і настоянка, яку  дав їй Тешеб з'єдналися в серці дівчини в одну вибухонебезпечну, гримучу суміш.

Гайя встала з ліжка й ретельно вдяглася. Потім створила  з повітря аркуш паперу, ручку, квапливо написала записку і кинула її на зім'яте ліжко.  

Вона вийшла з кімнати і на хвилинку затрималася за дверима, розмірковуючи про правильність свого вчинку.

Ні, відступати ніяк не можна! Якщо вона відступить, то загине. 

Гайя  швидко пішла коридором. 

У душі палахкотіла нестримна лють. Якби вона  мала сили підпалити цей  клятий величезний будинок, то   неодмінно зробила б це.

 На сходах, що вели вниз,  натрапила на Улу.

– Пані! – вигукнула служниця, – А я тільки-но збиралася принести вам сніданок. 

– Після! – різко відповіла Гайя, – Зараз я хочу  трохи прогулятися... У мене голова болить.

– Маю  чудову настоянку від болю, –  почала говорити  Ула муркотливим голосом, але Гайя перебила її.

– Ні, не треба ніяких настоянок! Я просто прогуляюся і все пройде!

– Але Господар не любить, коли хтось гуляє околицями без його дозволу, – трохи збентежена такої незвичною поведінкою дівчини, пролепетала Ула.

Серце Гайї підскочило кудись до самого горла, руки й коліна почали труситися.

– Так піди й запитай! – крижаним тоном наказала вона, намагаючись стримати нервове тремтіння.

–  Але Господар зайнятий...

– То зачекай, поки він звільниться!

Ула ніяк не могла ослухатися, їй було велено виконувати всі накази  поважної гості. 

Тому вона кивнула і кинулася вперед коридором.

– Шпигунка, – пробурмотіла Гайя і теж припустила бігом  по сходах, прагнучи швидше потрапити назовні.

Усе, чого їй хотілося зараз – це втекти якомога далі від цього місця, сховатися без сліду, щоб ніколи більше не бачити Тешеба, не чути його голосу, не торкатися його тіла, не божеволіти від його поцілунків.

Зрештою, хіба вона полонянка?

Гайя бігла, не зупиняючись, поки будинок не зник за стіною дерев. На подвір'ї були слуги, але ніхто не зупинив її, навіть не окликнув. 

Назустріч їй пахнуло солоною морською свіжістю.

Гайа мерзлякувато поїжилася, дивлячись на ранкове небо, пошматоване рожевими струменями світанку.

Чи не пошкодує вона про прийняте рішення? 

Дівчинка глибоко зітхнула. Ні! Вона молода, красива, багата і неодмінно стане щасливою... Потрібно безжально викреслити ці кілька днів зі свого життя, і тоді все буде добре, просто чудово!

Гайя звичним жестом дістала з повітря мітлу і скочила на неї верхи.

Вона й гадки не мала, де перебуває, але відчувала, що портал переходу зовсім недалеко.

Пришпоривши мітлу, немов норовистого коня, дівчинка стрілою злетіла в повітря й понеслася над морем.

Вітер зі свистом ковзав по її тілу.

Гайя стривожено озирнулася, побоюючись погоні, але місце її страждань віддалялося від неї  все стрімкіше, а навколо розливався безтурботний, рожевий ранок...

Але разом із цим, дедалі швидше бігли сльози по її щоках, зривалися, підхоплені вітром, і відлітали в безмежну  морську безодню.

Світанок розжарювався, набирав сили. 

Щоб відволіктися від страшної туги, яка  захопила її серце, Гайя перекидалася в сонячних променях, насолоджуючись повітрям і свободою, різко пікірувала вниз,  падала  до самої води. 

Поставивши щітку сторч, шалено крутилася на місці, створюючи вири, і знову злітала вгору в потоках прозорих бризок...

До будинку  вона влетіла через відчинене вікно.

Звісно, її приліт не залишився непоміченим. 

Ніка і Дейн негайно  з'явилися в кімнаті.

– Нічого не сталося, – спокійно пояснила Гайя, – Я просто вирішила повернутися додому раніше. Мені набридло в Ріведі… А коли приїжджає Макс? 

Ніка і Дейн  переглянулися.

– Він уже приїхав. Ми приготували йому кімнати в будинку, вирішили, що тут буде зручніше, ніж у готелі, – відповів Дейн.

– Скоро сніданок. Ви побачитеся за сніданком, – кивнула Ніка.

– Ось і чудово! Мені не терпиться його побачити! – весело вигукнула Гайя.

Це був її єдиний порятунок – змусити себе відразу, по гарячих слідах, захопитися іншим чоловіком, не дозволити спогадам катувати і мучити її...

Дейн і Ніка знову здивовано переглянулися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍