Вільям Форд Гібсон - Нейромант

Кейс відмовився курити «Житан», – і в цілому згладжуватиме холодну ворожість П’єра. Мішель буде протокольним янголом і коригуватиме допит, щоби бесіда йшла в потрібному їм напрямку. Хтось із них, він був певен, – чи навіть кожен – мав на собі передавач, дуже ймовірно, що симстим, і все, що він скаже чи зробить, ставатиме придатним для слідства доказом. «Доказом, – запитався він у себе крізь зубний скрегіт на відході, – чого?»

Знаючи, що він не розуміє французької, вони вільно спілкувалися між собою. Чи вдавали. Він почув достатньо – згадки про Полі, Армітіджа, «Сенс-Нет», пантерних-модерних, мов айсберги, випиналися з бурхливого моря паризької французької. Однак можна було припустити, що вони згадували їх навмисне, аби привернути його увагу. Моллі вони весь час називали Колодни.

– То ви казали, що він найняв вас готувати набіг? – перепитав Ролан. Він говорив повільно, щоби підкреслити обґрунтованість аргументів. – І ви не уявляєте, що чи хто мало бути вашою ціллю? Хіба це не дивно для вашої професійної сфери? Проникнувши крізь захист, хіба не матимете ви змоги виконати певну операцію? Адже очевидно, що все це робиться заради виконання певної операції, так? – Він нахилився вперед, сперся ліктями на коричневі від трафаретної засмаги коліна, перевернув руки долонями догори, наче Кейс мав покласти в них свої пояснення. П’єр нарізав кола кімнатою, тинявся від дверей до вікна й назад. Кейс вирішив, що симстим-протокол допиту веде Мішель.

Вона очей із нього не зводила.

– Можна мені хоч щось вдягнути? – запитався Кейс. П’єр наполіг, щоби він повністю роздягнувся, і перевірив шви його джинсів. Тож Кейс сидів на плетеному пуфі геть голий, світячи непристойно білою стопою.

Ролан щось запитався в П’єра французькою. П’єр знов був біля вікна й дивився в крихітний плаский бінокль.

– Нон, – не розвертаючись відповів він, і Ролан, підвівши брови, мовчки знизав плечима. Кейс вирішив, що це вдала мить для усмішки, і всміхнувся. Ролан усміхнувся у відповідь.

«Стара як світ лягава тема», – подумав Кейс.

– Слухайте, – сказав він. – Мені хріново. Закинувся страшним стимулятором у барі, розумієте? Мені треба прилягти. Ви мене вже знайшли. Кажете, що й Армітідж у вас. Якщо він у вас, то його й допитуйте. Я просто найнята обслуга.

Ролан кивнув.

– А Колодни?

– Вона вже працювала на нього, коли найняли мене. Вона бойовик, ріже кого скажуть. Наскільки я знаю. А знаю я небагато.

– Ви знаєте, що справжнє прізвище Армітіджа – Корто, – втрутився П’єр. Його очі ховалися за м’якими окулярами бінокля. – Звідки вам це відомо, друже мій?

– Мабуть, він сам колись казав, – відповів Кейс, шкодуючи про обмовку. – В усіх нас по кілька імен. Ви просто П’єр?

– Нам відомо, як вас полагодили в Тібі, – сказала Мітель, – і це, мабуть, перша помилка Мовчозима.

Кейс чимдуж старався не виказати себе. Ім’я штучного прозвучало вперше. Вона продовжила:

– Операція, яку вам зробили, дала змогу власникові тієї чорної клініки в Тібі зареєструвати на себе сім базових патентів. Ви знаєте, що це означає?

– Ні.

– Це означає, що власник чорної клініки в Тіба-сіті отримує відсотки від трьох найбільших дослідницьких медичних консорціумів. Це, бачте, ставить усталений порядок ведення справ із ніг на голову. Це привернуло до вас увагу. – Вона склала засмаглі руки на малих високих грудях і відхилилася на набивну подушку.

Кейсові було цікаво, скільки їй років. Він чув, що вік завжди видно по очах, але сам цього помічати ніколи не вмів. Джулі Дін дивився на нього крізь рожеві кварцові скельця окулярів очима збайдужілої десятирічної дитини. У Мішель старими були тільки зморшки на пальцях.

– Відстежили вас до Агломератів, загубили, потім знову взяли слід, коли ви відлітали в Стамбул. Знайшли ваші сліди в мережі, визначили, що це ви були винуватцями паніки в «Сенс-Нет». Вони, до речі, охоче допомогли нам. Провели для нас інвентаризацію. Виявили, що загубився картридж із конструктом Маккоя Полі.

– У Стамбулі, – продовжив Ролан майже винувато, – вас було дуже просто знайти. Ваша напарниця перейшла дорогу Армітіджевому контактові в таємній поліції.

– А потім ви прибули сюди, – сказав П’єр, складаючи бінокль у кишеню. – Нас це дуже потішило.

– Бо тут добре засмагати?

– Ви розумієте, про що ми, – сказала Мішель. – Якщо далі вдаватимете, що не розумієте, тільки ускладните собі ситуацію. Вам загрожує екстрадиція. Ви полетите з нами, Кейсе, як і Армітідж. Питання – куди саме. У Швейцарію, де ви будете лише спільником у справі проти штучного інтелекту? Чи у ле Босат, де буде доведено, що ви брали участь не тільки в кібервторгненні й крадіжці з поломом, ай в акті заподіяння суспільної шкоди, під час якого загинуло чотирнадцять безневинних людей? Вибір за вами.

Кейс витягнув із пачки єхеюанину, П’єр підкурив йому від золотого «Данхілла».

– Чи захищатиме вас Армітідж? – Він клацнув золотою щелепою запальнички.

Кейс подивився на нього крізь біль бетафенового похмілля.

– Скільки вам років, шеф?

– Достатньо, щоби розуміти, що ти обісрався, спалився, всьому кінець і тобі теж.

– Один момент, – сказав Кейс і затягнувся. Видихнув дим на агента Тьюрингівського реєстру. – Чи справді ви у своїй юрисдикції, хлопці й дівчата? Я про те, що хіба на цю вечірку не варто було б запросити службу безпеки Фрісайда? Це ж їхня територія, правда? – Він бачив, як напружилися повіки над карими очима на хлоп’ячому обличчі агента і як увесь він напружився, готуючись ударити. Але П’єр тільки знизав плечима.

– Це не має значення, – сказав Ролан. – Ви поїдете з нами. У ситуаціях юридичної невизначеності ми як риба у воді. Міжнародні угоди, за якими діє наш відділ реєстру, забезпечують чималу гнучкість. А ще ми творимо гнучкість у ситуаціях, які її вимагають. – Дружня маска несподівано спала з Роланового обличчя, і його очі стали такими самими жорсткими, як П’єрові.

– Ви гірший за дурня, – сказала Мішель, підводячись із пістолетом у руці. – Вам начхати на свій біологічний вид. Тисячі років люди мріяли про угоду з демонами. І тільки тепер це можливо. Але що ви за це матимете? Що ви хочете за те, щоб звільнити це створіння, дати йому рости? – У її юному голосі чулася досвідчена втома, яку дев’ятнадцятирічним було несила зімітувати. – Тепер ви вдягнетеся. Підете з нами. Разом із