Сніжний Василіск - Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск

Сердечний шрам у формі твого імені

“Ніяких відхилень від норми”, кажуть лікарі. Сиджу з ним в палаті, на колінах біля ліжка, поклавши голову на простирадло, тримаючи його бліду долоню у своїй. Раптово сідає у ліжку і скручується вдвоє, схопившись за живіт, я підриваюсь і сідаю поряд, опускаю руки йому на плечі.

- Лікаря?

- Ні, - хрипить, притиснувшись чолом до коліна. - Сука, наче їжака проковтнув.

- Давай все ж лікаря? - Встаю йти на пошуки, хапає мене за рукав.

- Не треба. Вже відпускає. - Шумно видихає, допомагаю йому лягти, сідаю поряд.

- Як ти? - Гладжу його бліде обличчя долонею.

- Не розумію, що сталося. - Притискає мою теплу долоню до своїх заплющених очей. - Як я тут, взагалі, опинився?

- Таксі.

- І довго я був у відключці?

- Дві з половиною години.

- Ніколи не втрачав свідомість. Перед цим так у грудях кольнуло, наче підстрелили.

- Я б припустив серцевий напад, але тебе з усіх боків перевірили, із серцем все добре, із мозком, судинами, ніяких тромбів або крововиливів, нічого. 

- Зараз теж різко схопило, і швидко відпустило. 

- Маячня якась. Може, отруївся?

- Нічого такго не їв і не пив. Навряд чи.

- На тобі геть обличчя немає. - Притискаю долоню до його щоки. - Треба взяти лікарняний.

- Ні, не настільки. - Сідає в ліжку, тримається за голову. - Поїхали додому. 

- У такому стані?

- Все нормально. Просто спазм. 

- Від простого спазму не непритомніють.

- А який сенс мені тут залишатись, якщо лікарі нічого не знайшли?

- Не знаю. - Видихаю, потираючи очі. - Я не знаю. Але якщо щось станеться в дорозі, я не знаю, як тобі допомогти. 

- І що, мені тепер тут жити?

Все ж їдемо додому, і він, здається, ще біліший, ніж звичайно. Роблю какао, щоб зігрітися. Сіріус виглядає дуже втомленим. Коли лягаємо спати, години півтори перериваю статті в інтернеті на предмет такого різкого погіршення самопочуття у вампірів, і більшість зводиться до проклять, але хіба так може бути? Прокляття — штука заборонена в магічному суспільстві. За таке можна отримати довічне ув’язнення. Та і кому він міг перейти дорогу? Вороги з минулого? Він не надто багато розповідав про те, як жив і чим займався раніше, окрім експедицій. Хоча, він вивчав ритуали — може, комусь із таких же спеціалістів десь завадив, чи хтось позаздрив, чи щось не поділили? Але ж це що таке треба людині зробити, щоб вона тебе прокляла? Треба завтра зайти до місцевого лікаря, спитати, що може викликати у вампірів такий раптовий біль. Може, щось генетичне, чи щось з імунітетом? Якась хвороба крові? Може, є якісь ліки, зілля, що-небудь, будь-що? Аби тільки це не було щось серйозне. Тільки не якась смертельна хвороба. Що завгодно, тільки не це. Мої роздуми перериваються відкинутою ковдрою, Сіріус встає із ліжка і на нетвердих ногах йде до ванної кімнати, і я його наздоганяю вже під звуки блювання. Підтримую його ззаду, поки чистить зуби. Приношу води в ліжко. Виглядає він кепсько. Боляче дивитися. До ранку не сплю, пригортаючи його до себе, і замість будильнику він прокидається від чергового нападу болю. Вмовляю його взяти лікарняний, мало не на колінах. Впертий, що пиздець. Хоч до ліжка його приморожуй. На пари йде, як зомбі. Кожної перерви навідуюсь до нього, перевірити, як він. Заглядаю до лікаря, описую симптоми, і вона розводить руками — вампірів таке може мучити, каже, після серйозних поранень, або якщо випив отруєної крові. Питаю його прямо, чи було щось таке нещодавно, про що я не в курсі — клянеться, що ні першого, ні другого і близько не траплялося. Я йому вірю. Знов хапається за серце, підтримую його, закинувши одну руку через своє плече. Вже вдома ввечері висловлюю свою теорію щодо прокляття, і Сіріус не виглядає здивованим.

- Це перше, що спало мені на думку, - говорить спокійно, потираючи пальцями чашку гарячого чаю. - Але я хотів трохи почекати, щоб впевнитися.

- Впевнитися? - Фиркаю. - Ти з себе тут піддослідного щура зробити вирішив? З глузду з’їхав? Пиздець. - Тру перенісся двома пальцями. - Впевнився?

- Думаю, що так. Це поки єдине поснення. Я знаю один ритуал — звичайно, заборонений — що може мати подібні наслідки.

- І що це?

- Кров плюс лялька вуду.

- Треш просто. Як у низькобюджетній комп’ютерній грі.

- Ритуал старий, як світ. Доволі широко відомий, навіть в інтернеті легко знайти. Нажаль.

- І довго тривають ці напади?

- Поки жертва не ослабне настільки, що помре. - На останньому слові мене наче холодною водою окатило.

- В сенсі — помре?

- Припинить існування. Зупиниться серце. Смертельною смертю помре, як тобі ще сказати?

- Їбанутися… Ні, це не наш варіант. - Відчуваю, як очі наповнюються гарячими сльозами. - Такого не буде. Я цього не допущу. Як це зупинити? Зняти прокляття?

- Спершу треба знайти прокляту ляльку. 

- Бісова лялька, і де її шукати? 

- Не кричи.

- Вибач. - Прочищаю горло і беру його руку в свою. - Є ідеї, що за падлюка могла так вчинити? Хтось зі старих знайомих?

- Лише якщо вони роками зберігали мої зрізані нігті або випале волосся, що треба бути повним відмороженим маніяком, щоб шукати в моєму мусорному бачку. 

- То треба щось твоє для цього?

- Саме частинку тіла. Одяг чи щось із особистих предметів не спрацює. 

- Тож, хтось звідси. - Глибоко зітхаю, притуляючись чолом до його плеча. - Я цьому виродку серце кригою проб’ю і розірву на йобані шматки. - Стискаю кулаки, поки нігті не врізаються в долоні до крові. - Треба шукати. Скільки в нас є часу?

- Я не знаю. Все залежить від витривалості жертви. Я протягну точно довше крихкої людини. Тиждень, може більше.

- Тиждень? Пиздець.- Відкидаюсь головою до узголів’я ліжка, Сіріус ставить чашку на тумбочку і притискається до мене, пригортаю його до грудей, вмостивши підборіддя на його потилиці. - Це ж ніщо. Так мало. Не віриться, що таке могло статися. У сраній академії! Кому ти тут міг дорогу перейти? Оцінки погані поставив? Авторитет похитнув? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍