Валерій СЛОБОДА - Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА

– Як? Ти що не бачив, якою зброєю вони володіють? Що ми можемо з мечами проти них з цими… як ти казав, «бастерами»?

– Бластерами, – поправив її Максим, – взагалі то зброєю насправді є не прилад чи інструмент, а той, хто нею володіє. Внутрішня сила духу – ось справжня зброя. В одній з мов нашого світу є таке слово, «кула», що означає — сім’я, рід, з якого і сформувалося в мові мого народу слово «кулак». Так ось, якщо зібрати силу духу кожного селищанина в один кулак, – Максим зібрав пальці до купи і сильно їх стиснув, – то вдарити можна так, що й бластер не допоможе.

– Ой, не вірю я в це все, що ти говориш, – засумнівалася Вереска в Максимовому пояснені, – як це так можна вдарити силою духу?

– Ну ти ж в богиню Дару віриш? Ти ж віриш, що її дух допомагає тобі у всьому? Так само потрібно вірити і в свій дух, і довіряти йому.

Максим помітив, що він вже трохи засидівся у Верески, бо та вже стала трохи в’яло підтримувати розмову і її погляд все частіше зупинявся на дверях. Він, як годиться, подякував за чудовий обід і подався до себе.

Загалом Вереска трохи змінилася в своїй поведінці. Вона то була спокійна і лагідна, то без будь-якої причини дратувалася і ховалася в свою землянку, або десь геть йшла з хутора, чи прямими натяками виштовхувала Максима за двері. Що з нею відбувалося, він не розумів і знаходив причину в тому, що вона була змушена відірватися від своєї общини. Але це не дуже засмучувало його, бо від того часу, як вона поселилася тут, він вже був не сам.

Змінився і сам Максим, бо вже менше став згадувати про свій світ, і більше перейматися тим, як затвердитися і вижити в цьому. Час вже добирався до того дня, в який він дивним способом перемістився в цей незрозумілий, чужий йому світ, що поволі вже приручив його до такого життя, яким воно тут є. Тому він переважно вже думав і складав плани на майбутнє в цьому світі, а не про те, як повернутися у свій.

У плани входило, як збудувати достойну оселю, а не проживати, як заєць у норі, і обзавестися справжнім господарством для забезпеченого проживання, а не до кінця життя бігати по лісу за дичиною.  

Сюди, на хутір, допомагати будувати хату ніхто не прийде бо всі бояться, а сам, чи навіть вдвох з Яроном не здужаєш, бо колодки дуже тяжкі. Навіть щоб доставити на хутір ліс, потрібна коняка, чи віл, а сюди ніяку худобину не заведеш, бо й дикий звір на цю галявину не заходить. У цьому вже переконався й сам Максим, бо за весь цей час він не помітив тут жодної тварини. Свіже м’ясо, яке він взимку залишав просто на снігу, щоб не пропало в теплі, бо іншого способу зберегти не було, завжди залишалося недоторканним.

Отож, вихід з обставин, що склалися, був тільки один, це налагодити гарні стосунки з селищанами і доєднатися до їхньої громади, звісно, прийнявши їхні закони і релігію. Але поки серед них була хоч одна людина, що виступила б проти цього, шансів Максим не мав. А така людина була і не одна – це Корзо і його посіпаки.