Валерій СЛОБОДА - Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА

– А одяг тоді де?

– Можливо, на березі десь приховав?

Це був сигнал, бо зазвичай люди на автоматі починають шукати на березі одяг і Максим хутко відломив суху очеретину для дихання і обережно занурився з головою у воду. Що говорили хлопці він звісно вже не чув, але занурився вчасно, бо один з них якраз підійшов до заростів, нишпорячи, чи бува ніхто в них не ховається. Коли той відійшов, то Максим тихесенько випірнув знову і вже дослухався до їхньої мови, до нього долинув голос першого:

– То, мабуть, той пришелець, що живе на «Галявині блукань» втопився. Треба сказати Корзо, він дуже порадіє такій події.

– Твій Корзо сам собі вже не радий, а взагалі то він вже аж занадто в старійшину грається. Так з людьми не можна, – всупереч тому відповів голос третього. – Охорону до себе приставив, наче таке цабе комусь потрібне. Подейкують, що й жінок до себе заставляє приходити.

– Не боїшся, що я йому доповім, що ти тут на нього верзеш? – запалився перший.

– Ні, не боюся! Ярон схід селища збирає на днях. Так що виберемо іншого старійшину, а твого Корзо під зад ногою і тебе разом з ним.

– Що ти сказав?! – кинувся той на третього з кулаками.

– Та годі вам! Мов діти малі, – втрутилися інші хлопці та розборонили забіяк, що вже сопли від гніву і скоса поглядали однин на одного.

Максиму насправді поталанило, бо ж у хлопців після сварки настрій до купання пропав і вони забралися геть з озера. Одягатися довелося в мокрий одяг, добре, що на дворі вже було літо. Але тільки він направився до рибного місця, як звідкілясь взявся вітер, небо потемніло і хлинула злива. «Ось цього, мабуть, мені якраз сьогодні і не вистачало», – роздратувався Максим.

Рибалка, звісно, також пропала. Бо хто ж у такий дощ рибалить? Тому він з пересердя сплюнув і почимчикував до себе на хутір. Він відразу заглянув у землянку до Верески, і, як на диво, та була в себе.

– Даро милосердна, ти ж мокрий, як хлющ, – засміялася Вереска.

– То пусте, не з цукру, не розчинюсь, – зреагував на жартівливий тон Максим.

– З якого ще такого цукру? – вчепилася в незнайоме їй слово Вереска, і йому довелося пояснити його значення.

– А ось те, що я прийшов з порожніми руками, то це проблема.

– Не проблема, – посміхалася вона далі, і від тієї посмішки кров у Максимових жилах ставала гарячішою і зігрівала його в мокрому одязі. – Ярон пожертвував нам шматок м’яса косулі, тож якщо голодний, то їж на здоров’я, – і вона дістала з печі ще гарячий запечений окорок.

– О, це якраз доречно, – зрадів Максим, бо з учорашнього дня ще не мав і крихти в роті.

Він не став іти до себе в землянку, а поїв у Верески, заодно й розповів про пригоду, яка трапилася з ним на озері, і те, що Ярон закликає людей на схід селища на майдані.

– Я знаю, – мовила вона, – але навряд чи в нього щось вийде.

– Чому?

– Тому, що це вже робилося, і не раз, але старійшиною призначали того, на кого вказувала Служба Контролю. Борока також вони поставили старійшиною, а те що він виявився гарною людиною, то це швидше випадковість, ніж вибір.

– А навіщо тоді весь цей цирк з виборами?

– Не знаю, можливо, щоб люди думали і відчували, що це їхній вибір.

– Таке відчуття, що тут в СК працюють наші депутати, – з іронією мовив Максим.

– Які депутати? – знову зачепило незрозуміле слово Вереску.

– Ой, якось іншим разом розкажу, а краще вам про них і не знати, бо то як вірус, можна заразитися. Я думаю, що в Ярона вийде і селищани виберуть старійшину за своєю волею. У вас, слава Богу, немає грошей і це ваш козир, бо знаючи призначення грошей, ними можна купляти голос.

– Як це купляти голос? – зацікавилася Вереска

– Дуже просто. Накарбував монет, чи надрукував банкнот, тобто грошей, і дав людині цих грошей, щоб вона, коли потрібно, проголосувала за того, на кого їй скажуть, плюс до того, за ці гроші вона ще й загітує голосувати своїх знайомих. І повір мені, продаються майже всі, залежить від суми, бо ж за гроші можна купити все, що хочеш.

– Геть все-все? – не могла повірити Вереска.

– Ну, майже все, бо ж, звісно, від смерті не відкупишся, і за здоров’я не заплатиш. Але ти просто не уявляєш, скільки гроші приносять страждань і біди тим, в кого їх обмаль, або немає взагалі. Така людина в нашому соціумі стає ніким, вона просто існує, бо є. Я, наприклад, вам заздрю, що в вашому устрої не існує грошей. Вам не потрібно виснажувати себе дешевою працею, щоб заробити їх, ви не продаєтеся і не продаєте інших за них. Окрім поведінки Корзо до селищан, у вас, можна сказати, ідеальне суспільство. Але він, швидше, уражена хворобою клітинка організму, яку потрібно або вилікувати, або видалити, щоб не заважав.

– А Служба Контролю? Вони ж нам не дають жити так, як нам хочеться, – зачепила головну проблему свого суспільства Вереска.

– Так, тут є деяка проблема, особливо в тому, що вони перешкоджають вам у створенні інституту сім’ї, без якого не може сформуватися повноцінний статус людини. Але я думаю, що з ними можна спробувати домовитися, а якщо ні, то можна спробувати їх усунути.