Катерина Мединська - Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська

– Як мило з твого боку, – виразила вона, сподіваючись, що він не помітив, як заблищали її очі від сліз. – Думаю, в цьому немає особливої ​​потреби, але ти такий упертий…

– Ти хотіла сексу та отримала його. Тебе не турбували наслідки, а я прагну навчити тебе думати, щоб бути практичною.

Ніколь не очікувала, що може дійти чогось подібного. Але тепер стояла перед ним як дитина, що нашкодила, і їй не було чого відповісти.

Даніель повільно наблизився до неї. Ніколь схрестила перед собою руки та замкнулася в собі. Їй було прикро і прикро: він знову відкинув її спробу змінити щось у їхніх стосунках. Схоже, її недавню поведінку він сприйняв як поведінку легковажної дівчини. Але вона лише любила його і прагнула отримати хоч частинку його уваги.

Вона бачила його дивний погляд і не могла зрозуміти, що він думає. Даніель доторкнувся легким рухом руки до її волосся і м'яко прошепотів:

– Не гнівайся, тобі не йде бути такою.

Ніколь вже, і сама не знала, як поводитися.

– Я вважаю нам настав час припинити цей фарс і роз'їхатися. Все надто ускладнилося. Мені потрібний особистий простір, – сказала дівчина, намагаючись не видати себе: вона була зламана.

– Це неможливо, – твердо заявив Даніель і притягнув її до себе.

Ніколь не сподобався його тону. Складалося враження, що він керує її життям. Вона стільки років прагнула вийти із постійної опіки та диктатури батька. Даніель поводився як власник, що має на неї всі права і зовсім не важливо, чого хоче вона сама.

– Чому? – Розлютилася вона. – Тобі не обов'язково жити зі мною, боронити. Досить! Я зателефоную батькові і в усьому, зізнаюся. Він дбає про мою безпеку.

Ніколь відкинула руки Даніеля і відступила на безпечну відстань. Вигляд у нього був серйозний і розчарований. Ніколь більше не могла виносити всієї тяжкості нерозділеної любові до людини, яка не вміє виявляти свої почуття. Хоча вона сумнівалася, що він взагалі здатний був любити чи просто закохатися.

– Як я можу бути тобі лише другом? – вона говорила емоційно та голосно, ніби раптово прозріла. – Я звикаю до тебе, твоїх дзвінків, наших сніданків та вечерь, звикаю чекати тебе з роботи. Ми граємо у сім'ю? Ти граєш моїми почуттями. Прирікаєш на постійну боротьбу із самою собою. Залиш мене в спокої. Дай мені свободу. Відпусти мене! - Прокричала вона і рвонулася до шафи, щоб дістати свої речі і якнайшвидше піти.

Але Даніель не дав їй цього зробити - ривком смикнув її до себе і поцілував у губи. Ніколь відчувала, що втрачає будь-яке розуміння реальності. Він плутає її думки, маніпулює.

– Сама винна. Намагаєшся змінити природу найскладніших речей, не замислюючись про наслідки. Ти хочеш мене, бо створила у своїй голові образ, який не відповідає дійсності. Любиш і борешся за вигаданий образ і всіма силами протистоїш справжньому мені.

Ніколь чудово розуміла, що він говорить. Це було правдою. Даніель весь час твердив те саме. Але вона вперто йшла проти очевидного.

– Ти маєш рацію, Даніель, – сльози полилися з її очей. Вона обняла його міцно і заплющила очі, ніби прощаючись. – Я хочу піти, не бачити тебе, розібратись у собі. Відпусти мене.

– Не можу, Ніколь…

Їй хотілося втекти. Але якщо Даніель сказав, що не відпустить, значить так і бути. Можливо, завтра вранці вони знову поговорять спокійно, і все вирішиться. Потрібно лише переконати його у своїй зрілості, адже інакше він увімкне функцію друга, опікуна тощо. І всі її визнання і одкровення він пропустить повз вуха.

– Люби мене чи відпусти.

Мовчання. Тільки тиша у відповідь. Його сірі очі благали її. Але про що?

Він узяв її за руку і підвів до ліжка. Уклав у ліжко, дбайливо розправив ковдру. Але замість того, щоб піти, ліг поряд і обійняв її. Ніколь так потребувала Даніеля, і він був поруч. Залишився спати з нею, обіймав до самого ранку. Вона швидко поринула в сон, відчуваючи вихідне тепло від чоловіка, його запах і це було заспокійливо та чудово. Він цілував її волосся, шию, ніжно гладив, доки вона не заснула.

Вранці Даніель прокинувся раніше. Дівчина міцно спала, обхопивши його руку обома руками, і не відпускала всю ніч. У цьому була вся Ніколь. І якщо в інших жінка він цю якість ненавидів, то у Ніколь її цілеспрямованість захоплювала.

Пізніше дівчина сонно потяглася і відпустила Даніеля, що затекла руку. Він ледь не застогнав від насолоди знову рухати рукою. Спочатку він хотів тихо піти, але, кинувши короткий погляд на її обличчя, задивився. Він вважав дурістю те, що має намір зробити, але піддався незмінному інстинкту чоловіка: Даніель поцілував її легко і ніжно. Вона міцно спала цього раннього ранку, і коли він почав пестити її тіло, то дівчина занадто пізно прийшла до тями, щоб зупинити збудженого Даніеля. Та вона б і не стала його зупиняти.

Звісно ж, вони віддалися коханню. Жодних зізнань, звинувачень чи обговорень. Ніколь знову заснула, а Даніель зібрався і поїхав. Йому треба було ухвалити рішення.

Ніколь прокинулася одна, і для неї це було цілком очевидним. Даніель так вчинив, щоб вона не приймала те, що трапилося між ними серйозно. Але вона й не збиралася. Він відпускає її.

Вона встала і пішла до дзеркала, в якому подивилася на своє відображення. Блакитні очі були сумними, у них стояв біль, що розривав її серце. Краса її тіла не врятувала від безвиході у стосунках із Даніелем. Йому байдуже, як вона виглядає чи відчуває до нього. Вона не та жінка, яка здатна закохати в себе цього вродливого розумного чоловіка. Та й хіба справедливо забирати у стільки жінок, які мріють про нього? Потрібно змиритися і визнати: її любов нерозділене. З таким успіхом можна любити холодний камінь. Результат буде однаковий. Щодо її самої, то сил не залишилося. Вона почала себе зневажати.