Олег Калашніков - Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков

Пам’яті Петра Дубика

Промінчик сонця на світанку
Жене геть нічку крізь вікно. 
Не прокидайсь, не йди до ґанку,
Бо поряд зараз твій Петро.

Вже п’ятий рік отак приходить, 
Крізь сон всміхається тобі,
Бере на руки тебе й носить.
– Ти посміхнись, не будь в журбі.

Коханий, любий, найрідніший,
Найкращий в світі чоловік. 
І був тобі він наймиліший.
Війна забрала вже навік…

Не віриш ти, що розлучила, 
Адже до тебе знов прийде. 
Все буде так, як ти хотіла –
Букет ромашок покладе.

А вранці, як відкриєш очі 
І кинеш погляд на вікно –
Голубці голуб щось воркоче
Й ромашки там лежать давно.

– Приніс ромашки для Наташки, –
Завжди тобі так говорив. –
– А хочеш в постіль чаю чашку?!
Для тебе з м’яти заварив.

Лиш ти, Наталко, не журися, 
Не проливай солоних сліз.
А з тим що сталося – змирися,
Адже за тебе він поліг.

Він так любив свою родину,
То ж захищав її в боях. 
Загинув він за Україну –
Вділила доля такий шлях.