Андрій Анатолійович Кокотюха - Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Нарешті одружується…
— Бідолашний. Це ота-таки профура?
— Ага. Закохала його в себе, він і соплі розпустив.
— З нею вся вулиця спала.
— І ти цю історію знаєш?
— Ти ж сам нам і жалівся…
— Ідіот мій племінник… ми запрошені на весілля. Уявляю, що там буде робитися…
— Знав я одного хлопця, котрий брав шлюб п’ять разів. — Кравець налив собі ще кави. — Всі його дружини помирали максимум через півтора року після весілля. І головне — його ніколи при цьому не було. Поїде, бува, у відрядження, повертається — в хаті покійниця. Його й до бабок водили, аби пристріт зняти. Жаліли його всі — симпатичний, не дурний… Звісно, не дурний, після кожної йому значна сума лишалася.
— От падлюка! — Людник відсунув від себе келишок з вином. — Ну і що то було?
— Хімію мужик непогано знав. — Борис спокійно сьорбав каву. — Готував отруту сповільненої дії і жінок підгодовував. А коли від’їжджав кудись — заряджав отрутою страви, які жінка обов’язково з’їсть, або ліки, які вона обов’язково вип’є. На цьому, зрештою, і попався. До останньої жінки гість зайшов, не коханець, просто знайомий… Якраз на вечерю… Обоє з копит. За хлопцем вже давно спостерігали. Забили тривогу. Відкачати вдалося лише гостя, його ж отрутою не годували…
— Як у кіно! — зробив висновок Людник.
— А то ще було. Одна дівиця зібралася до шлюбу…
Макар закінчив свою роботу. Тепер треба вийти звідси. Найбільш ризикована частина операції, але він сподівався досягнути ефекту несподіванки…
Кава спричинювала зворотний ефект — Людникові хотілося спати. Під розповіді Кравця він тихо куняв, схрестивши руки на грудях.
— … ну і застав її голу, — теревенив Борис, його голос чувся Людникові немов крізь вату. — Тоді він мовчки взяв її весільну сукню і…
Від несподіваного різкого окрику: «Руки вгору!» Людник стрепенувся. Чиї це дурні жарти?
На голові в жартівника була жіноча панчоха, в руці — зручний ізраїльський автомат «Узі».
— Ану, не р'ипайся! — гаркнув незнайомець Борисові, який потягнувся до кобури на боці. — Дітей не шкода?
Беручи приклад з колег, Людник підніс руки догори. Він помітив, що Кравець тримав у руці пилочку, якою мав звичку полірувати нігті.
Макар одразу відзначив, що цей хлопець з пилочкою здатен на багато що, он як зіщулився і очицями бігає по кімнаті. Він наймолодший, двоє інших — солідні, розважливі дядьки, яким зовсім не хочеться йти грудьми на кулі.
— На підлогу! Мордами донизу, руки за голову!
Молодший зробив якийсь небезпечний рух, але один зі старших, той, що сидів навпроти нього, швидко заговорив:
— Роби як кажуть, Борько! Ну його! Життя, блін, одне!
Він першим виконав наказ. Молодший — останнім. Макар підійшов до найближчого, став ногою йому на потилицю. Швидко нахилився і витяг зброю з кобури. Вона полетіла в куток. Далі — ще два пістолети.
— Тепер слухайте мене, — спокійно заговорив він. — Я не вийду звідси, бо знаю, що, не вимкнувши сигналізації, навіть ваша трійця може тут лишитися назавжди. Хто знає, як розблокувати двері?
Відповіддю було мовчання.
— Добре, партизани, я не жартую. Зараз вб’ю одного з вас і подивлюся, чи стане у тих, що лишаться, глузду грати героїв далі. Чи є сенс так ризикувати? Ну, хто розблокує двері?
Мовчанку порушив Бутейко.
— Мужики, в мене жінка і двоє дітей…
— І тесть — відставний військовий, — озвався Борис.
— А тобі яке діло! — верескнув Бутейко, скочив на ноги, та одержав дулом автомата по писку і заспокоївся, відчувши, як по щоці тече кров. — Моє життя мені не заважає, мужики. І хай хоч якесь падло скаже, що я не правий!
— А вякне хто — ми їх, дядьку, постріляємо! — реготнув Макар. — Давай до справ, ніколи мені!
Борис Кравець скреготів зубами. Він втратив колишню хватку, став лінивим і — так, так, не жалій себе, козел! — старим і незграбним…
Але він таки зазначив, що грабіжник трошки загикується. А це вже особлива прикмета. Хай хоч десять панчох у тебе на морді, сволото…
«ЗУХВАЛЕ ПОГРАБУВАННЯ ПРИВАТНОГО ХУДОЖНЬОГО САЛОНУ
ОБІЦЯЄ СТАТИ ПОГРАБУВАННЯМ СТОЛІТТЯ»
Минуло два дні. Бориса Кравця та інших, звичайно ж, звільнили з роботи. Прочитавши заголовок на першій сторінці і позначку «подробиці див. стор. 2», Кравець ліниво перегорнув сторінку.
«Як уже повідомлялося, 25 вересня було викрадено один з найкоштовніших екземплярів колекції французького цінителя мистецтв барона Таверне, яка виставлялася в комерційному художньому салоні „Арт-клас“. Це — не перший замах на колекцію, але це перша спроба, яка була успішною. Злочинець міг би прихопити багато цінного, але метою його була саме картина „Жінка з кошиком винограду“, тому напрошується висновок — злодій виконував завдання конкретного замовника».
— Ну-ну, — Борис зручніше вмостився в кріслі, попіл з сигарети падав на газету.
«Зловмисник не лишив жодних слідів. Але навряд чи ця справа буде похована — скандал навколо пограбування набуває міжнародного масштабу. Колекція широко відома в світі і вважається однією з найповніших приватних колекцій живопису. Ходом розслідування цікавиться особисто посол Французької Республіки, а це змушує наших сищиків працювати на совість. Родина Таверне і керівництво салону „Арт-клас“ встановили солідні грошові винагороди тому, хто досягне успіху у пошуках, а також особі, яка підкаже вірний шлях до викраденої картини. Сама ж картина оцінюється в…»
Сигарета випала з рота Бориса і пропалила дірочку в газеті. Хлопець — молодець! Ради цієї суми варто ризикувати. Але… ну нічого собі! Бачив він цю картину… Ні, треба чогось випити і подумати, добре подумати…
Старі зв’язки спрацювали. Борисові легко пощастило знайти одного зі своїх колишніх стукачів. Сашко Кролик, який одержав прізвисько через два передніх зуби, що дуже випирали вперед і робили його видовжене обличчя справді подібним до кролячого писка, здивувався, коли перед дверима своєї квартири побачив екс-опера. Вже майже два роки Кролик жив спокійно.
— Якого біса, начальнику?
— Скучив, Кролику, скучив. Обійматися і плакати не будемо, мені потрібна твоя допомога.
— Якого хріна, командире? Ми ж давно…
Дужа рука притисла сутулу спину Кролика до брудної стіни.
— Я тебе знайшов, дурню. Невже ти думаєш, що важко знайти людей, які з задоволенням послухають історії про плідну співпрацю Сані Кролика з органами правопорядку?
Здавалося, Кролик зараз заплаче.
— Якого біса тобі ще треба?
— Ото ж бо, — Кравець відпустив стукача. — Мені потрібен один заїка. Це все, що я про нього знаю. Судячи по замашках, мужик крутий, схожий на професіонала. Певен, що він ще в місті, якщо ні — дізнайся хоча б, хто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха», після закриття браузера.
