Олександра Малінкова - Тілоохоронець для не коханої, Олександра Малінкова

    Через сорок вісім годин Павло піднявся на четвертий поверх однієї з багатьох багатоповерхівок спального району міста. Подзвонив  у дзвінок, одразу зреагувала камера над дверима й через декілька хвилин двері відчинила Інна.            

- Заходь, - вона відступилася даючи змогу Арестову зайти до квартири, - гроші приніс?

     Вона не зволікала, одразу перейшла до справи.

- Так! – Вимовив він й відкрив перед нею чорного кейса повного готівки.        

     Вона пройшлася своїми довгими пальцями по банкнотам й зачинила кейса.

- Я  хочу бути впевненим, що ти знищиш відео, - він підійшов ближче.

- Відійди від мене! – Скомандувала вона й вихопила пістолет з глушником, який лежав під подушкою.

- Я ж тобі сказала, - Інна втрачала терпіння, - завтра мене вже тут не буде, а тепер забирайся геть.

- Добре, - нарешті погодився він й покрокував до виходу з квартири, відчинив замок на дверях й криво всміхнувся.                         

      В цей час в квартиру влетіло троє молодиків. Інна не встигла моргнути, як її скрутили хоч й встигнула випустити зі зброї декілька куль, та влучила лише у бронежилет одного з чолов’яг.  

- Телефон! – Скомандував Арестов, споглядаючи на неї зверху.           

    Інна не поворухнулася, тоді він почав зухвало порсатися по її речах поки не знайшов смартфон. Тим часом амбали розмістилися поряд, хто на дивані, хто на стільці у позі наїздника, обпершись на спину.

- Розблокуй! – Викрикнув Павло.         

- Навіть не подумаю! – Приснула вона й отримала по обличчю.      

- Не хочеш сама не треба! Тримайте її, – він вже кричав.          

    Тримтячою рукою вона ледь встигла  витерти кров, яка цівкою закапала з носа, як її схопили й приклали великий палець до екрану.    

- Гена, тримай, - Арестов простягнув сотовий одному з молодиків, - й обережно мені там.

    Потім відкрив кейса й відрахував чи малу суму.      

- Запис знищити!

- А що робити з дівкою? – Запитав інший.

- Кінчайте! Згрібаєте цю сучку у машину і в ліс, камеру демонтуйте, відео, що знімала камера -  знищіть.

- Зробимо, - третій перекинув з одного кутика рота до іншого зубочистку й задоволено почав перераховувати кошти, тим часом перший вже займався камерою, а Генадій саме знайшов відео.

- Занятне відео, шеф! – Процідив він.        

- Зітри негайно, чого либишся! Активніше! Чи пів ночі тут стирчати надумали! – Схопив кейса з рештою готівки й вийшов з квартири, зачинивши за собою двері.                  

     Лекс зайшов у приміщення приватного реабілітаційного центру й чекав на Аду.

- Взагалі я маю чіткі рекомендації передати Аделіну Олександрівну тільки з рук у руки її чоловіку, - неохоче процідила худенька працівниця закладу й зневажливо окинула Олексія своїм холодним поглядом.

- Мене й прислав сам Арестов, я охоронець пані Адель, - не  моргнувши відповів він й переключився з дівчини на Аду, яка щойно зайшла до приміщення.

- Лексе, - зраділо вигукнула вона.          

- Ходімо! – Володарський покосився на працівницю закладу, кивнув на прощання.    

- До-побачення! – Попрощалася вона й віддала Олексію дорожню сумку зі своїми речами.   

     Як тільки вони вийшли з будівлі й завернули за ріг до автівки Лекса, він зупинив її й міцно обійняв. Його губи припали до її. Як же ж він скучив. Наче не місяць пройшов, а ціла вічність. Ада теж дуже палко відповіла на цілунок. Та щастя їх не тривало довго…   

    Поряд зупинилися: легкова машина чорного кольору з тонованими шибками марки TOYOTA RAV4, та біла AUDI Q7.          

- Далеко зібралася, люба? – Зухвало поцікавився Павло, який саме виліз з новенької AUDI, змірявши Лекса принизливим поглядом, а з TOYOTA тим часом вилізли три чоловіки, й почали розминати м’язи.

- Пакуйте його, - вигукнув Павло, а сам схопив речі й Аду за лікоть, - будеш пручатися чи кричати, більше ніколи його не побачиш. Сідай.                

    Він вказав на переднє сидіння в білій машині, сам сів за кермо й вони роз’їхалися в різні боки.

- Не смій йому нічого зробити! Чуєш! – Галасувала вона, й намагалася відчинити заблоковані дверцята .

- Вгамуйся, шалена! Давно вийшла з лікарні, назад захотіла? Тільки повір, наступна вже не буде такою. Запроторю до психлікарні, сидітимеш, як овоч тільки очами кліпатимеш, не то що про Лекса не згадуватимеш, ім’я своє не зможеш пригадати.

- Який же ти покидьок! – Через сльози викрикнула вона.