Данило Борисович Яневський - Грушевський, Скоропадський, Петлюра

class="p1">[160] Див. додатки 1.1 — 1.6.

[161] УЦР... — Т. І. — С. 221.

[162] Там само. — С. 241.

[163] Там само. — С. 250, 251.

[164] Там само. — С. 252.

[165] Там само. — С. 253.

[166] Див. напр.: УЦР... — Т. I. — С. 257.

[167] Там само. — С. 550, 551.

[168] Див. напр.: УЦР... — Т. I. — С. 550, 551.

[169] Там само. — С. 256.

[170] Про нього докл. див.: Панок О. В. Сутність та основні проблеми політичної концепції Володимира Старосольського: автореф. дис. канд. політ. наук. — К., 1998.

[171] Винниченко В. Щоденник. — Т. 1. 1911—1920 рр. — Едмонтон; Нью-Йорк, 1980. — С. 224.

[172] Винниченко В. Щоденник. — Т. 1. 1911—1920 рр. — С. 260, 296.

[173] Винниченко В. Щоденник. — Т. 1. 1911—1920 рр. — С. 258—260.

[174] Там само. — С. 261.

[175] Лепісевич П. Загальна Українська Рада: проблема консолідації національно-демократичних сил (1914—1916 рр.): автореф. дис. канд. іст. наук. — Л., 2005. — 20 с. — С. 15 та ін.

[176] УЦР... — Т. I. — С. 263, 552.

[177] Там само. — С. 273.

[178] Єреміїв М. Полковник Євген Коновалець на тлі української визвольної боротьби // Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен, 1974. — С. 133.

[179] Гай-Нижник П. П. Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки (березень 1917 р. — квітень 1918 р.): автореф. дис. д-ра іст. наук. — К., 2008. — 32 с. — С. 15—18, 22—24.

[180] УЦР... — Т. I. — С. 264.

[181] Лебедєва І. М. Створення уряду Української Народної Республіки і формування системи виконавчої влади (червень 1917 р. — квітень 1918 р.): дис. канд. іст. наук. — К., 2003. — 20 с. — С. 11.

[182] Бевз Т. А. Формування Української держави... — С. 17—19.

[183] Благовісний С. Г. Указ. праця. — С. 11, 15.

[184] УЦР... — Т. I. — С. 264—266, 269.

[185] УЦР... — Т. I. — С. 270, 271.

[186] Там само. — С. 271—272.

[187] УЦР... — Т. I. — С. 273, 274.

[188] Там само. — С. 276.

[189] УЦР... — Т. І. — С. 181, 214, 265.

[190] УЦР... — Т. І. — С. 274.

[191] Що практично означало вимогу розширення сфери компетенції Генсекретаріату за рахунок запровадження шести нових секретарств, а саме: військового, продовольчих справ, юстиції, торгу й промисловості, пошт і телеграфів, праці, доріг.

[192] УЦР... — Т. I. — С. 283—284.

[193] УЦР... — Т. I. — С. 285—287.

[194] Там само. — С. 288, 303.

[195] Там само. — С. 554, 292, 293 та ін.

[196] УЦР... — Т. I. — С. 288.

[197] Там само. — С. 288, 554.

[198] Там само. — С. 294.

[199] УЦР... — Т. I. — С. 289.

[200] УЦР... — Т. I. — С. 299—302, 312.

[201] Єдине відоме нам її засідання відбулося в Києві 24—27 жовтня. Головна й найважливіша ухвала — «взяти участь» у «Всероссийском Учредительном собрании». — Див.: Там само. — С. 365—366.

[202] УЦР... — Т. I. — С. 307—312.

[203] УЦР... — Т. I. — С. 313—317, 322.

[204] Там само. — C. 320—321.

[205] УЦР... — Т. I. — C. 323—327.

[206] Там само. — С. 328, 329.

[207] Представники російських партій, так само як і польських, з принципових міркувань бойкотували засідання Малої ради. — Д. Я.

[208] УЦР... — Т. І. — С. 330—340, 351—353, 356, 358.

[209] УЦР... — Т. І. — С. 341—357.

[210] УЦР... — Т. І. — С. 365.

[211] Там само. — С. 359—360.

[212] УЦР... — Т. I. — С. 363, 364.

[213] Інформацію про перебіг подій у Петрограді в Києві отримували також і від делегації ГС у складі В. Винниченка, І. Стешенка та О. Зарубіна, яка тими днями перебувала у столиці держави, а повернулася до Києва лише 28 жовтня. Можна також припустити, що зміна політичних акцентів у «Зверненні» ГС порівняно з відповідною резолюцією МР пов’язана саме з оцінками делегації ГС. Див.: УЦР... — Т. І. — С. 367.

[214] Там само. — С. 364.

[215] УЦР... — Т. I. — С. 370.

[216] Лебедєва І. М. Створення уряду Української Народної Республіки і формування системи виконавчої влади (червень 1917 р. — квітень 1918 р.). — С. 13, 14.

[217] Томюк І. М. Галицька армія у боротьбі за державність і соборність України (1918—1920 рр.): дис. канд. іст. наук. — Л., 2004. — С. 14.

[218] Мацагор О. А. Програмові засади та діяльність українських політичних партій у сфері військового будівництва (березень 1917—1920 рр.): дис. канд. іст. наук. — К., 2002. — С. 10—12.

[219] Довбня В. А. Організаційно-правові засади діяльності військового формування січових стрільців у визвольних змаганнях в Україні 1917—1920 років: дис. канд. юрид. наук. — К., 2003. — С. 9.

[220] Там само. — С. 9, 10, 12, 14. 

Частина ІІ

Мобілізовані Грушевським, Винниченком та Петлюрою прихильники про це і гадки не мали.

Так, наприклад, УСДРП на своєму жовтневому конгресі наївно, але «цілком виразно й ясно висунула як чергове завдання своєї діяльності будування Української демократичної Республіки. Щоправда, — занотував один із партійців, — партія українських соціал-демократів стояла тоді ще на позиції федерації з Росією, але все ж таки вона цілком позитивно розв’язувала питання про творення основ української державності. Метушлива чинність «самостійників-соціалістів» мала, без сумніву, багато елементів очевидної демагогії»[1].

Інакше кажучи, форум провідної «урядової» української націонал-соціалістичної партії за три місяці до формального проголошення незалежності УНР не бачив для себе такої політичної перспективи, трактуючи прихильників «самостійності» як диваків.

Мітинг військовослужбовців колишньої російської та Діючої австро-угорської армій з нагоди ІІІ військового з’їзду. Суспільне надбання

Наприкінці місяця III Всеукраїнський військовий з’їзд, участь в якому на рівних підставах брали військовослужбовці російської та полонені військовослужбовці воюючої австро-угорської арімій не менш мудро та далекоглядно оцінив петроградський пере­ворот «як перемогу робітників і селян над буржуазією. <...> Разом з тим з’їзд рішуче відкинув претензії московських большевиків накинути Україні совітську систему влади та їхнє стремління втручатись у внутрішні українські справи»[2].

На цьому тлі провідні діячі Генерального секретаріату, як підкреслюють сучасні дослідники, розмови «про намір України відділитись від Росії» спростовують як «провокаційні поголоски»; соціалістичні лідери УЦР, мовляв, не бажали «перейти на ґрунт послідовного творення державної незалежності України навіть після проголошення УНР»[3].

На жаль, цей та подібні йому висновки мало, а якщо точно — зовсім не узгоджуються з широко відомими фактами. Вони такі.

VII пленум УЦР

Назвати ото збіговисько «Пленумом Української Центральної Ради», на яке «небагато з’їхалося членів Ради», язик не повертається. В засіданнях взяли участь тільки представники ліворадикальних українських та єврейських соціалістичних партій. Це по-перше.

По-друге, вже при першому голосуванні 30 жовтня з’ясувалося: хіба 15% із 643 персонально відомих її членів.

По-третє, це зібрання «УЦР» жодних правових, законних підстав ухвалювати рішення, які були «проголосовані» впродовж наступних трьох днів, не мало.

Усі ті постанови були об’єктивно спрямовані на вирішення двох найпринциповіших для їхніх ініціаторів завдань.

Перше — захопити владу у Південно-Західному краї Російської республіки, спершу добивши законний демократичний центральний уряд країни.

Важливо підкреслити: вожді укра­їнського націонал-соціалізму не видумали нічого оригінального — вони