Міла Мур - В обіймах монстра, Міла Мур

Розділ 21

Розгублено відкриваю рота і… знову закриваю. Я нічого не розумію. Взагалі нічого.

Дамір не може бути батьком Макса! Цей хлопець працює на його ворога, а ще він явно ненавидить свого татуся. Цікаво, чому? 

— Бачу, ти шокована, — продовжує Спартак. — Я не маю права говорити тобі цього, але все ж скажу. Між Даміром і Максом дуже складні стосунки. Думаю, ти сама це помітила. Спробуй не згадувати цього хлопця і нічого про нього не запитувати. Для Даміра це табу. 

— Він тому таким злим був? — питаю. — Через Макса? 

— Він завжди такий, коли вони зустрічаються, — відповідає. — Залишайся сьогодні у кімнаті Даміра. Сумніваюсь, що він до ранку повернеться. 

— Тобто? Де він зараз? — питаю схвильовано. 

— Я ж сказав, хоче випустити пар, — хмуриться Спартак. — Принцесо, я по очах твоїх бачу, що ти щось задумала. Повір, не варто. Він сьогодні дуже злий. 

— Відвези мене до нього! Прошу тебе! — випалюю. 

— Це погана ідея, — видихає. — Дам сьогодні сам не свій. Щось не хочу я, щоб він відірвав мені яйця. 

— Будь ласка, — роблю ще крок до чоловіка і дуже сподіваюся, що він мені допоможе. 

— Блять! Ну чому я такий добрий? — зітхає. — Поїхали! 

Спочатку мені кортить міцно обійняти Спартака, але, коли сідаємо в автомобіль, весь мій ентузіазм миттєво розвіюється. А що, коли я роблю чергову помилку? Дамір точно розізлиться, якщо побачить мене. 

Я досі не можу повірити, що Макс його син. Цьому хлопцеві дев'ятнадцять, а Даміру трохи більше тридцяти п'яти. Це що виходить? Макс народився, коли Дамір був зовсім юним? 

Я уявлення не маю, як цей хлопець з'явився на світ і хто його мама. Але схожість цих двох дуже помітна. Не так зовнішня, як внутрішня. Макс сильний і харизматичний. Мабуть, саме таким і Дамір був у молодості. 

— Приїхали! — говорить Спартак, і мені доводиться виринути зі своїх роздумів. Дивлюсь у вікно і бачу двоповерхову будівлю, в якій ніде не горить світло. Лише вивіска з назвою спортивного центру. — Тут тренується наша охорона. Дамір зараз випускає пар в одному з залів. Шукай його сама. Я туди не піду.

— Дякую тобі, — кажу абсолютно щиро. 

Йду до входу — і шалене хвилювання накриває дуже різко. Мабуть, це все-таки помилка, адже Дамір не буде щасливим, побачивши мене тут. Та я все одно йду, тому що він єдиний, хто у мене залишився, і моя душа прагне довіряти йому. 

У довгому коридорі горять всього кілька ламп, тому відчуття таке, наче я потрапила у фільм жахів. Двері по обидва боки від мене, і я уявлення не маю, за якими з них перебуває Дамір. На щастя, я чую якийсь шум з самого кінця коридору. Останні двері відчинені, і, наблизившись, я розумію, що шум це звуки ударів об боксерську грушу. 

Завмираю у дверній рамі й спостерігаю за тим, як Дамір ритмічно завдає удар за ударом. Він не бачить мене, тому що стоїть спиною, а от я не можу відвести погляду від різких ударів і від тіла чоловіка, що блищить від поту. 

Він такий гарний зараз і шалено сексуальний. Мабуть, не час відчувати те, що я відчуваю, але внизу живота починає горіти вогонь і дихання збивається. 

В якийсь момент Дамір зупиняється і переводить на мене погляд. Гострий, холодний і злий. Спартак говорив правду — він не зрадіє моїй появі. 

— Я наче говорив тобі не виходити з кімнати, — гиркає, а я стискаю пальці в кулаки. Розглядаю міцну грудну клітку чоловіка, яка швидко піднімається та опускається. Він без сорочки, і цей факт не дає мені спокою. 

— Я хочу бути з тобою, — кажу і роблю крок назустріч. 

— Не наближайся, дівчинко! Я сьогодні на межі. Не хочу робити тобі боляче, — цідить роздратовано. 

— Я знаю, що ти не зробиш мені боляче, — кажу і роблю ще крок. Тепер між нами менше метра, але мені все одно здається, що ця відстань занадто велика. Роблю ще крок й обережно кладу свої долоні на мокрі плечі чоловіка. Мене це зовсім не лякає, навпаки, ще більше збуджує. — Правда ж? 

Дамір стоїть, наче скеля, опустивши руки, але в його погляді стільки всього зараз. Йому важко стриматись, а я хочу, щоб він не стримувався взагалі. 

— Ти ж розумієш, що я не дам тобі втекти? — питає таким тоном, що у мене подих перехоплює. — Не цього разу. 

— Розумію. Я не хочу тікати, — рукою торкаюсь його колючої щоки, і триває цей дотик всього секунду. 

Дамір хапає мене за талію і практично втискає у своє тіло. Його язик у мене в роті й те, що він робить, важко назвати поцілунком. Наче голодний звір знайшов свою жертву. 

Доволі просто Воронов залишає мене без футболки, а за нею і бюстгальтер падає на підлогу. Я не встигаю за цим чоловіком. У голові все перемішалося… Його долоні накривають мої груди, а пальці грають з сосками. Всього мить — і він втягує губами перший сосок і грає з ним язиком. Мені доводиться триматися за його плечі, щоб не впасти просто тут. Ці емоції неможливо передати словами. Я наче збоку за усім цим спостерігаю. 

Дамір втягує інший сосок, а пальці вже стягують з мене джинси разом із трусиками. Долоні чоловіка стискають мої сідниці, а тоді він підхоплює мене на руки та змушує огорнути його талію своїми ногами. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍