Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. I частина

Лорі одного! У нього гості, і, напевно, йому потрібна наша допомога. Мег приготує сніданок, а я веслуватиму. Та й Бет з Емі на щось згодяться.

– Сподіваюся, що ця пані Вон не якась там світська зануда. Ти що-небудь про неї чула, Джо? Та й про інших гостей? – запитала Мег.

– Я знаю тільки те, що їх четверо. Кейт трохи старша за тебе, Фред і Френк – близнюки, мої ровесники, а Грейс, молодшій сестрі, дев’ять чи десять років. Лорі познайомився з ними, коли жив за кордоном. З хлопчиками він дружить, а Кейт, по-моєму, не дуже йому подобається. Коли він мені про неї говорив, у нього раптом зробилося таке кисле обличчя.

– О, в мене якраз є підходяща сукня на французький фасон. Як добре, що вона чиста. Вона мені ніби пасує. А в тебе, Джо, що-небудь пристойне знайдеться?

– Пурпурово-сірий костюм для веслування. Кращого й не треба. Адже я гребтиму, мені ніколи стежити за спідницею. Бет, а ти поїдеш?

– Якщо тільки ці незнайомі хлопчики не будуть зі мною розмовляти.

– Вони не будуть, – заспокоїла сестру Джо.

– Ну тоді добре. Панича Лорі я не боюся. З ним я з задоволенням поїду. І містера Брука не боюся. Але я не збираюся ні грати, ні співати, ні розмовляти з чужими. А допомагати буду.

– Тоді поїдемо. Не бійся. Ніхто не буде з тобою розмовляти насильно, – запевнила Джо.

– А мені поштою прислали коробку драже в шоколаді й картинку, яку я давно хочу перемалювати, – раптом похвалилася Емі.

– А мені прислав записку сам пан Лоуренс, – не залишилася без відповіді Бет. – Він просить, щоб я, поки не стемніло, зайшла й пограла йому. Мабуть, зараз і піду.

І Бет, чия дружба з містером Лоуренсом-старшим міцніла з кожним днем, поспішила до сусідів.

– Ну, якщо з пікніком все вирішено, пропоную всім попрацювати сьогодні на славу, а завтра ми можемо відпочивати з чистою совістю. – Прагнучи підтвердити свої слова справою, Джо моментально змінила знаряддя літератора на віник із совком і заходилася підмітати підлогу вітальні.

До пікніка дівчата почали готуватися з вечора. Коли наступного ранку яскраве сонце освітило їхні спальні, несхожість характерів чотирьох сплячих сестер проявилася з такою очевидністю, що про це слід сказати хоч кілька слів. Кожна з них готувалася до свята по-своєму.

Прагнучи, щоб волосся лежало якнайкраще, Мег всю ніч спала з паперовими бігуді на своїх локонах. Джо – з густим шаром крему від опіків на обличчі, бо обгоріла на сонці і сподівалася, що до ранку почервоніння хоч трохи зійде. Бет, соромлячись, що доведеться залишити хвору ляльку Джоану на самоті, взяла її до себе в ліжко і не випускала з міцних обіймів. Емі пішла на найрадикальніші заходи напередодні пікніка. Вона почепила на ніс прищіпку для білизни з впевненістю, що прокинеться з носом, набагато витонченішим, ніж напередодні.

Яскравий промінь сонця освітив подушку Джо, і вона першою відкрила очі, негайно помітивши хитромудре пристосування Емі. Дівчина голосно розреготалася, і сміх її розбудив інших. Веселе та сонячне пробудження здалося всім добрим знаком, і, схопившись із ліжок, сестри з подвоєною енергією почали готуватися до пікніка. Бет була готова першою. Поки інші закінчували останні штрихи своїх образів, вона, стоячи біля вікна, яке виходило у сад Лоуренсів, розповідала про те, що відбувається на обійсті:

– Ось йде людина з наметом. Пані Баркер упаковує їжу в плетені кошики. А ось пан Лоуренс. Дивиться на небо. Тепер – на флюгер. Шкода, що він не поїде з нами. Лорі, Лорі вийшов! На ньому морський костюм. Йому дуже личить. Ого! Під’їхав екіпаж, в ньому купа народу. Висока леді, дівчинка і двоє противних хлопчаків. Ой, один хлопчик на милицях. Бідний! Лорі нічого не казав про це. Дівчата, ну швидше ж! Запізнимося! Дивіться, Нед Моффат теж приїхав! Мег, це ж той самий, який розкланявся з тобою, коли ми були у крамниці?

– Той самий, Бет. Тільки Лорі не попереджав, що він теж буде. Я думала, він поїхав у гори. А ось і Саллі. Добре, що вона повернулася! – вигукнула Мег і ще більше заметушилася. – Нумо, Джо, подивися на мене. Як я виглядаю?

– Свіжа, як троянда. Тільки підтягни трохи спідницю й поправ капелюха. У капелюсі набакир у тебе вигляд надто томний. А якщо подує вітер, він полетить далеко-далеко. Так що поправ його. Ну, ходім!

– Та ти знущаєшся, Джо, – обурилася Мег, глянувши на сестру. – Невже ти справді збираєшся йти в цьому безглуздому капелюсі? Як ти не розумієш: Лорі надіслав його тобі жартома. Чи ти хочеш, щоб усі сміялися з тебе?

– Нехай сміються, – мовила Джо і голос її звучав неабияк твердо, – я все одно не збираюся його знімати. Мені набридло обгорати на сонці. А з таким захистом ніяка спека не страшна. До того ж він дуже зручний і легкий. Загалом можеш не вмовляти. Я так вирішила.

І, не витрачаючи часу на подальші сперечання, Джо попрямувала до виходу. Сестри поспішили слідом за нею. Ледве угледівши святкову ходу сестер Марч, Лорі поспішив назустріч, провів на галявину, де зібралися гості і представив їх теплими словами, що сестри зашарілися від гордості й збентеження. Мег дуже боялася, що поруч із Кейт виглядатиме злидаркою. Однак її тривоги були марними. Незважаючи на свої двадцять років та чималі можливості, Кейт одягалася дуже просто.

«Добре було б деяким нашим дівчатам запозичити англійську манеру вдягатися. Вони б від цього тільки виграли», – задоволено подумала Мег. Вона також помітила, що Нед був дуже радий побачити її.

Джо, навпаки, зовсім не сподобалась Кейт. Одного погляду на незнайомку виявилося досить, щоб Джо назвала її манірною ломакою. «Ну, тепер-то мені ясно, чому Лорі скорчив таку кислу міну», – подумала вона.

Бет несподівано виявила, що брати-близнюки зовсім не такі жахливі, як вона думала. Особливо їй сподобався хлопчик на милицях. Вона тут же вирішила, що він потребує співчуття, й заприсяглася весь день опікуватися ним. Емі зійшлася з Грейс, яку вважала дуже приємною та вихованою дівчинкою.

Намет, продукти та речі для гри у крикет відправили заздалегідь, і тепер вся компанія могла їхати без вантажу. Тож всі сіли у два човни. Пан Лорі-старший стояв на березі і махав їм услід. У першому човні веслування на себе взяли Лорі та Джо, у другому – пан Брук і Нед. Один з близнюків вважав за краще свій спосіб пересування – на плоті. При цьому він проявив чимало енергії та волі і неабияк лякав всіх веслярів, раз по раз опиняючись у небезпечній