Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

сам же із освяченим собором у великій церкві Премудрості Божої почав здійснювати молебні співання. Дійшли ж послані до Спаської церкви, у ній-бо стояла ікона Пресвятої Богородиці, і поклонилися якнайліпше, а коли захотіли взяти її, не могли ані з місця здвигнути і скільки не пробували, ніяк не могли, тож повернулися сповістити святому. Він же забрав увесь собор і пішов поспішно, і прийшов до церкви, впав перед іконою Владичиці нашої, молячись і кажучи: "О премилостива Госпоже Діво Богородице! Ти бо є уповання, і надія, і заступниця місту нашому, стіна ж, і покров, і пристанище всім християнам; тим і ми, грішні, на тебе сподіваємося, молимося, Госпоже, Синові твойому і Богові нашому за місто наше і не віддай нас ворогам нашим заради гріхів наших, але почуй плач і зітхання людей твоїх та й змилуйся, як колись над ніневи-тянами Син твій змилосердився через їхнє покаяння, також і тут милість покажи свою, Владичице!" Так святий помолився і почав співати молебень, а коли клірики заспівали кондак після шостої пісні: «Заступництво християн непосоромлене», раптово чесна Пречистої Богородиці ікона сама від себе рухнулася. Люди ж, бачачи дивне те чудо, всі як одними утами закликали: "Господи помилуй!" Святійший же архієпископ чесну ту ікону у руки взяв, люб'язно поцілував і пішов із народом, чинячи молебне співання, виніс її на стіну міську і поставив супроти ратних. І була так година шоста, почали супротивні міцніше налягати на місто і пустили стріли на нього, як великий дощ. І тоді, чесна Пресвятої Богородиці ікона, відвернувши лице своє від супротивних, обернула його на місто, що стало звісним знаменням превеликого милосердя Владичиці нашої, з'явленого людям, які в облозі бідували. Зирнув же архієпископ на святу ікону і побачив сльози, що текли ніби якийсь струмок едемський, і взяв фелон свій, збираючи в нього сльози, що крапали від ікони, і сказав: "О чудо преславне! Як із сухого дерева сльози течуть — це, Царице, являєш нам звісне знамення, що зі слізьми молишся Синові своєму і Богові нашому на збавлення міста. І весь народ, побачивши ікону Пресвятої Богородиці, яка плакала, закричали до Бога із слізьми та зітханнями. І раптово упав страх на супротивних і покрила їх тьма, і гнів Божий зсум'ятив їх, і почали один одного вбивати. Громадяни ж, бачачи таке їхнє сум'яття, розчинили ворота міста і, вийшовши озброєні, кинулися на ворогів, січучи одних, інших же живих полоняючи, і так перемогли всі полки їхні поміччю Пресвятої Богородиці. Відтоді святитель Божий Ілля установив святкувати світле свято предивного знамення пресвятої Богородиці у Великому Новіграді і нарік той день, день збавлення і день покари, бо молитвами Пресвятої Богородиці послав Бог збавлення громадянам, покару ж тим, що на споріднених собі і одновірних братів повстали, міжусобну війну зачавши, і відтоді великий Новоград був у мирі й тиші глибокій за правління доброго свого пастиря.

Сидів же на престолі своєму блаженний літ доста, на примноження хвали Божої збудував призначені святі церкви, і було всіх отих церков, од нього збудованих, числом сім. Перша церква, що збудував ще перед іноц-твом своїм, була Благовіщення Пресвятої Богородиці. Друга, що в час святительства свого збудував, — у пам'ять Богоявлення Господнього. Третя — на ім'я святого пророка Іллі. Четверта — преподобного Теодора, ігумена студійського. П'ята — святих трьох юнаків Ананії, Азарії та Мисаїла і святого Даниїла-пророка. Шоста — святого праведного Лазаря четвероденного. Сьома — святого чудотворця Миколи. Милостивий був вельми святий до всіх і покірливість велику мав, і любов нелицемірну, і був ніби сонце в Церкві Христовій, світячи добрими ділами та проганяючи тьму злодіяння і побиваючи голову князя пітьми диявола, що ворогує завжди і заздрить спасінню людському, мав-бо святий владу над духами нечистими, як в'язати їх словом, про що дивну покладаємо тут повість.

Стояв якось святий, за звичаєм своїм, на молитві у власній келії опівночі, і прийшов біс, бажаючи нава-дженням застрашити святого, і ввійшов у рукомийни-цю, що стояла в ложниці його, і почав, бурунячи воду, трепетати. Святий же, збагнувши бісівське навадження, приступив до посудини і огородив її хрестом і закляттям зв'язав в умивальниці біса, щоб не виходив звідти довгий час. Не можучи терпіти, біс, палений хресною силою, почав ніби людина кричати: "О люто мені! Ніби палять мене і не можу терпіти, швидко відпусти мене, святче Божий!" Святий же каже: "Хто ти є і як сюди ввійшов?" Відповідає диявол: "Я є біс лукавий і прийшов знітити тебе, гадав-бо, що застрашишся як людина і від молитви відійдеш. Ти ж мене ув'язнив, у посудині цій мучуся вельми, горе мені, що звабився і зайшов сюди, пусти мене, рабе Божий, звідсіль, і не буду сюди приходити". Так кричав біс довго. Святий рече: "Це за твою безсоромну смілість повеліваю тобі, щоб ночі цієї поніс мене в Єрусалим і поставив мене в церкву, де гріб Господній, із Єрусалима ж знову сюди, в келію мою цієї ж ночі щоб приніс, і я відпущу тебе". Біс же всяко обіцяв сотворити волю святого, тільки аби був випущений із посудини. Святий же поклав засторогу бісові, випустив його і сказав: "Будь ніби кінь уготований, що стоїть перед моєю келію, щоб я всів на тебе і здійснив бажання своє". Біс вийшов із посудини, ніби тьма, і став за повелінням святого конем. Святий же вийшов із келії, узброїв себе хрестом і сів на біса, й опинився тієї ж ночі у святому місті Єрусалимі поблизу церкви святого Воскресіння, де гріб Господній. Біса ж закляв, щоб не відійшов од місця того, і стояв біс, не можучи ніяк подвиг-нутися з місця, доки святий сотворив поклоніння гробу Господньому і чесному дереву хреста святого. Пішов-бо до церкви, уклякнув перед дверима і помолився, і тоді відчинилися церковні двері самі від себе, і свічки та й лампади біля гробу Господнього запалилися. Святий же, подячно молячи Бога, пролив сльози і поклонився гробу Господньому і обцілував його, також і животворящому дереву і всім святим іконам та місцям, які є в церкві, і, здійснивши бажане, вийшов і знову двері самі від себе зачинилися. І знайшов біса на тому ж місці, де бути йому повелів, — стояв наче кінь наготовлений, сів на нього й опинився тієї ж ночі у Великім Новіграді, в келії своїй. Відходячи ж од святого, біс молив його, щоб не оповідав нікому оте про нього, що закляттям був зв'язаний і служив як полоняник. "А коли, — рече,