Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

що розжарена вже бочка і розварена смола, а комит, хотівши своїми очима те бачити, сів на коня і до бочки поїхав. Коли ж наближався, спустилося з неба два ангела, на подобу орлів, і, вихопивши комита з коня, вкинули його у киплячу в бочці смолу. І так розварився, що навіть костей його не зосталося. Воїни ж і весь люд, бачивши те, налякалися і розбіглися. А святий, виведений до бочки, залишився сам на місці, де стояв, славлячи Бога. І схилив коліна, помолився, і вийшло з місця того джерело водне. І прийшов Віталій, жрець ідольський, й инших багато огласилося й охрестилося від святого. У ніч ту був голос зверху до мученика, який говорив: «Вийди з града цього і йди в Азію на місце, що називається Були, яке є у примор'ї. І там знайдеш Олександра і його матір Піронію, і будеш з ними очищати багатьох від бісів і різних недуг. І багатьох охрестиш, і будуть вони прославляти Бога». І коли настав ранок, зійшлися до святого Артемона всі новоохрещені, він же, взявши Божественні Таїнства, хліб розломив на частки і чашу святу розчинив, дав їм, кажучи: «Цей хліб — тіло Христове, а ця чаша — кров Христова, пролита за ваші душі. Тому пильнуйтеся, діти, щоб ні один з вас любови Христової не відлучився, стійте непорушно у вірі. Мені ж наказано йти до Азії». Чув же єпископ Кесарійський все про святого мученика Артемона: і що охрестилося від нього багато, і що вчить народ словом істинним, — прийшов до нього з вірними. І, привітавши святого й помолившись, назначив знаменням місце, де страждав святий мученик Артемон, і потім збудував на ньому церкву. А тих, кого охрестив мученик, декого освятив у єреї, инших — у диякони, а Віталія поставив єпископом і вручив йому палестинські землі. Святий же мученик Артемон, попрощавшись з єпископом і людьми, пішов у вказаний йому азійський край, і на путі підняв його ангел, заніс і поставив на місці, куди йому веліли, де ж, великою силою Божою знамення вчинивши, багатьох просвітив і до Бога привів.

Тоді взяли його невірні й відтяли голову, відійшов він до Вічних Осель, щоб прийняти вінець шани від Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава і поклоніння навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Крискента, який із Мир Ликійських був, за Христа ж вогнем спалили його елліни.

У цей-таки день у Пролозі згадано святого мученика Фусика і доньки його Аскитреї, але вони будуть цього ж місяця в 17-е число разом зі священомучеником Симеоном, єпископом Перським.

У той самий день пам'ять святої мучениці Томаїди, яка за цноту постраждала від свекра свого

Ця свята мучениця Томаїда, народжена в Олександрії від батьків благочестивих, ними в настанові книжній і в добрих звичаях вихована була. Коли досягла п'ятнадцятилітнього віку, батьки поєднали її законним шлюбом з одним юнаком християнським. І жила молода Томаїда в домі мужа чесно, мала похвалу за цноту і лагідність, незлостивість та инші свої звичаї добрі. Жив же в тому домі батько мужа, а її свекор. Він, сатанинською дією, задумав лукаве на невістку свою, зранившись красою її, і розпалювався плотським бажанням на неї, і шукав зручного часу, щоб з нею гріховно бути, але не знаходив, лише щодня якось пестив: часто обіймав і цілував її. Молода цнотлива жінка не розуміла звабливого цілування його і лукавого помислу, але думала, що з батьківської любови це робить, і соромилася його як батька. Був же муж її рибалкою, і однієї ночі прийшли до нього инші ловці, взяли його ловити рибу. Після відходу хлопця з дому піднявся батько його на дівчину і почав на гріх її змушувати. Вона ж зразу настрашилася через таке несподіване зло, почала боронитися від безсоромного старця і говорила йому: «Що робиш, батьку, зроби знамення хресне на лиці своєму і відійди, бо диявольське це діло». Старець же не відступав, примушуючи і словами любодійними, і дерзновенням безсоромним. Але вона, цнотлива і страху Божого сповнена, боронилася перед ним завзято, просила ж і вмовляла свекра свого, щоб зупинився в такому беззаконному нечистому бажанні. Але скільки вона боронилася, настільки він сильніше примушував її, палаючи, наче полум'ям, пристрасною похіттю до неї. Був же над ліжком на стіні меч, старець меча того рукою дістав і з піхви висунув, почав страшити, говорячи: «Якщо не послухаєш мене, ось мечем цим відітну голову твою». Відповіла дівчина: «Якщо на частини потнеш мене, все одно не зроблю безсоромного цього діла». Тоді старець великої сповнився люті, вдарив мечем тим сильно невістку свою, блаженну Томаїду, і вбив її, зразу перетяв пополовині. Передала вона душу свою в руки Божі і прийняла славний вінець мучеництва за таку свою чистоту і цноту, за які подвизалася аж до крови, і поклала душу свою за Божий закон, бажаючи краще померти, ніж таким беззаконням прогнівати Бога й осквернити своє тіло й ложе мужа свого. Убивцю ж того зразу наздогнала кара Божа: осліп-бо очима той, хто сліпував душею, і кинув меч, шукаючи дверей, хотівши вийти з покою того і втекти безвісти, але не зміг втрапити, і довго мучився, обмацуючи стіни і дверей шукаючи, проте не знайшов, був безвихідний. Тоді прийшли инші ловці і, постукавши, кликали сина його на діло своє, батько ж відповів, кажучи: «Пішов син мій ловити рибу, покажіть мені двері хати моєї, бо не можу потрапити». Вони ж, відчинивши, увійшли й побачили старця, який закривавлені мав руки й одяг і обмацував стіни, і жінку мертву, що на землі перетята навпіл лежала у крові своїй. Те бачивши, настрашилися і питали: «Що це таке? Хто і для чого вчинив убивство це?» Старець же визнав гріх свій і просив, щоб вели його в претор і передали законному суду, щоб прийняв достойну кару за ділами своїми. Повернувся й чоловік з риболовлі і побачив, що сталося, невимовного жалю й сорому сповнився, ридав за дружиною своєю, настільки цнотливою, соромився за батька свого, настільки беззаконного, що ані Бога не побоявся, ані своєї сивини не посоромився, вчинивши таке. Переданий був старець судові і прийняв кару меча. А до тіла убитої зійшлося багато людей олександрійських. Дивувалися такому дивному й страшному ділу і цноту її похвалами прославляли. Трапилося ж у той час бути там преподобному отцеві Даниїлу Скитському, він сказав до учня свого: «Дитино, ходімо, побачимо мощі святої отроковиці».