Юлія Бонд - Майбутній мій, Юлія Бонд

23

Олег

– Тсс, – Маша прикладає до моїх губ палець, закликаючи мовчати. – Не псуй романтичний момент. Я кохаю тебе, Олегу. Уявляєш? Я закохалася в чоловіка, який міг бачити, як я забруднювала в дитинстві пелюшки.

Насилу стримуюсь, щоб не заржати. Помічаючи це, крихітка не боляче б'є своїм кулачком по моєму плечу.

– Ти іржеш? Так? Що я сказала смішного? – Дівчинка скривджено підтискає губи і повертається до мене спиною.

– Маше, Маріє, Марічко, – я лоскочу її під ребрами, бажаючи викликати посмішку. – Я не іржав, чесно.

– Брешеш.

– Ні, не брешу. Коли ти мені сказала "Не псуй романтичний момент", я навіть не думав, що зізнання закінчаться твоїми брудними пелюшками.

– Це була метафора, Олегу, – повернувшись до мене обличчям, Маша заглядає в мої очі й докірливо хитає головою: – А ти так нічого і не зрозумів.

– Зрозумів. Все зрозумів, – я знову широко посміхаюся і це дратує крихітку. Вона відштовхує мене убік, коли я намагаюся її поцілувати.

– Я вперше в житті зізналася в коханні, а наді мною тупо поржали. Було дуже смішно, так?

– Маше, не ображайся. Було смішно лише від останньої фрази.

– І все?

– Все.

Схопившись із ліжка, Маша починає підбирати з підлоги свій одяг.

– Ти кудись зібралася? – питаю я.

– Додому поїду. Тут іржуть наді мною і мені не подобається це, – ображено підтискає губи.

Вставши з ліжка, підходжу до дівчинки. Відбираю одяг та кладу його на ліжко.

– Вибач, я не думав, що ображаю тебе. Залишися, будь ласка, – тягнуся пальцем до впертого підборіддя і підіймаю його. – Я завжди хочу чути слова, які ти мені сказала, лялечко. Те, що відбувається між нами, – це не просто наркотик. Це кохання, Маше. Найсправжнісіньке і найсильніше.

Цілую кожен палець на руці Маші. І крихітка нарешті здається.

– Отже, в нашій історії буде лише щасливий кінець? – Заглядає в мої очі.

Кайфуючи від ніжного голосу, обіймаю Машу обома руками за плечі, притискаючи до своїх грудей.

– Буде. Не сумнівайся. Якщо не лякає те, що я звалю на пенсію раніше за тебе на два десятки років, то хепі-енд однозначно за нами.

– Я запам'ятала, Олеже. Тільки спробуй залишити нас без хепі-енду, – Маша щипає мене за бік, і я голосно сміюсь через її дитячу витівку.

– Яка ж ти ще маленька, дівчинко моя, – мені подобається гладити її волосся і вдихати їх запах. Вона пахне мною і це просто бальзам для мого втомленого серця.

***

Ми сидимо у вітальні на першому поверсі й дивимося телевізор. Обіпершись спиною на диван, верчу в руках пульт, а Маша лежить поруч, закинувши на мене свої стрункі ноги.

Я майже засинаю на відміну від крихітки й вже готовий повернутися до спальні, як дзвонить мобільний. Відповідаю на дзвінок, прочитавши ім'я абонента на екрані.

– Босе, ми його знайшли. Приїжджайте. Він не хоче розмовляти.

Я лючуся, а тому швидко встаю на ноги й підходжу до вікна.

– Я скоро буду, – відповідаю, помічаючи, як Маша спостерігає за мною, нічого не розуміючи. У її очах бачаться питання, на які я не збираюся надавати відповіді.

– Ти їдеш, Олегу?

– Так, а ти лягай спати. Не чекай на мене, крихітко.

Хитнувши головою, дівчинка підходить до мене і бере за руку.

– Щось трапилося?

– Робота, мала. І вдень і вночі.

– Тоді мені не подобається твоя робота. Може, не поїдеш? – З надією в голосі.

– Поїду. А ти бігом у ліжко та “байки”. Дитячий час закінчився, місто спить.

– Місто засинає та прокидається мафія!

Маша сміється, а мені зовсім не до жартів. Тому що дівчинка потрапила до десятки, сама того не знаючи.

– Олеже, можна я поїду з тобою? Я не засну без тебе.

– Виключено. Тобі там нічого робити.

– Ну, будь ласка, Олегу, – благає Маша.

– Ні. Спати, Маше, – я не піддаюся її благанням і різко підхоплюю на руки.

Закинувши крихітку на плече, прямую до сходів, щоб з усіма спецефектами віднести дівчинку до спальні. Маша брикається і ненароком б'є ногою по найболючішому місцю.

– Не сіпайся, дівчинко.

Відважую легкий ляпанець по дупі, і Маша голосно скрикує.

– Садист.

– Ти змінила мій статус? Я ж був збоченцем.

– А тепер став збоченим садистом.

Разом сміємося і незабаром опиняємось у спальні.

Мені не хочеться випускати малу зі своїх рук. Я прикипів до неї з усіма тельбухами. Маша внесла новий сенс у моє існування.

– Марічко, моя гарна, красива дівчинка, – шепочу їй на вухо, сидячи на колінах біля ліжка. – Засинай.

– З тебе вранці кава, Олегу. Із шоколадкою. Молочною, – вимовляє Маша, позіхаючи й прикриваючись рукою.

Гладжу її довге волосся на голові, пропускаючи пасма між пальцями. Цілую в верхівку і йду, тихо прикриваючи за собою двері до спальні.

Опинившись на вулиці, прямую до гаража. Немає часу чекати, доки повернеться Сергій. Я не думав, що сьогодні він може знадобитися.

***

Їду нічним містом, втискаючи в підлогу педаль “газу”. Тільки віч-на-віч із самим собою я можу розмірковувати та прикидати варіанти. Я не маю часу грати в Шерлока Холмса. Мені потрібний розклад, щоб знати, звідки чекати наступного удару.

Під'їжджаю до місця призначення. Молоді хлопці відчиняють ворота та запускають мою машину всередину. Паркую "Гелік" навпроти невеликого будинку.

До мене підходить один із хлопців і супроводжує до самого підвалу. Спускаюся сходами, відчуваючи новий приплив злості. Я важко дихаю, коли проходжу в саму глухість і окидаю поглядом напівживе тіло.

Сука. Ну хто б міг подумати, що серед своїх водиться щур?

– Ви його не гримнули?

Я нікому конкретно не звертаюся, але відповідь надходить моментально.

– Ні, тільки довелося трохи відрихтувати. А то надто симетричним був, – пацани голосно сміються і розступаються на всі боки, варто тільки мені зробити кілька кроків у напрямку Рудого.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍