Нечуй-Левицький - Кайдашева сім'я, Нечуй-Левицький
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мелашка сяла, як кущ калини, посаджений серед двору. А сонячне марево заливало всiх, дрижало, переливалося мiж жiночими та дитячими головами, неначе якась золота вода крутилась помiж людьми, неначе якась основа з тонких золотих ниточок снувалась по двору кругом людей, кругом хат, навкруги садка. Собаки стояли коло хат i крутили хвостами, дивлячись на людей, їм здавалося, що їх от-от покличуть i нацькують ними когось.
- Нащо ви одв'язали нашого коня та заперли в свiй хлiв? - крикнула Мотря. - Не святi ж прийшли з неба та одв'язали його!
- Одчепись, сатано! Хто його одв'язував? То твої дiти їздили по дворi та й упустили його, - крикнула Кайдашиха.
- То, мамо, баба одв'язали коня та й пустили по дворi! - брехали Мотринi дiти з-за угла.
- Нi, не баба! То Василь одв'язав та їздив, доки не впустив коня, а кiнь як задер заднi ноги та плиг у наш город! - кричав Лаврiнiв хлопець.
- Он глянь, суко, на тин! Це твiй кiнь звалив. Заплати три карбованцi та оддай нашого кабана, тодi вiзьмеш свого коня, - кричала баба Кайдашиха.
- Як то? За свого невiрного гнилого кабана та ви взяли нашого коня! - репетувала Мотря, пiднявши лице вгору.
- То ваш кiнь гнилий та червивий, а не наш кабан, - кричала Мелашка з-за бабиних плечей.
- Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, - кричала Мотря до Мелашки.
- Принеси лишень три карбованцi, а нi, пiду в волость тебе позивати, - обiзвалась Мелашка.
- Ще й вона пiде в волость! Втри переднiше вiскривого носа та тодi пiдеш у волость, - кричала Мотря.
- Не лайся, бо я тобi в вiчi плюну, - говорила баба Кайдашиха.
Молодицi пiдняли гвалт на все село. Їх лайка дзвенiла, як дзвони на дзвiницi, по всьому яру, доходила до дiброви. Люди з кутка позбiгались i дивились в ворота й через тин. Декотрi сусiди почали вмикуватися, хотiли їх мирити i вговорювали Мотрю.
- Та це ж тi каторжнi Балашi! Хiба ж ви їх не знаєте? - кричала Мотря до людей.
- Та це ж тi iродовi Довбишi! Хiба ж ви їх не знаєте? - репетувала баба Кайдашиха. - Це ж вона того вовчого заводу з чортячими хвостами.
- Та годi вам лаятись! - гукнув з-за тину один чоловiк.
- Як же годi! Та це ж тi пiдтиканi, задрипанi Балашi! Хiба ж ви їх не знаєте? Це ж тi бiєвськi лобурi, що старцiв по ярмарках водять! - кричала Мотря. - Он зав'язалась, як на Великдень, а батько ходить по селi з торбами.
- Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмiєш! У тебе й до того розуму та хисту нема, - кричала Мелашка.
- В тебе вже розуму, як у дiрявому горшку; стiльки, як у твоєї свекрухи! - кричала Мотря, взявшись за два кiлки i висунувшись у Лаврiнiв двiр.
- Що я тобi винна, що ти мене потрiпуєш? - крикнула Кайдашиха i кинулась до тину так швидко, що Мотря покинула кiлки i оступилась од тину.
- Оддайте менi коня! - крикнув Карпо пiсля всього, - бо як не оддасте, то я й сам вiзьму!
- Ба не вiзьмеш! Оддай перше кабана та ще й доплати, - обiзвався Лаврiн.
- А завiщо я буду тобi платить? Твої свинi скакають у мiй город, а моя коняка вскочила в твiй! Оддай коня, бо пiду з дрючком одпирати хлiв, - гукнув Карпо.
- Ба не оддам! Про мене, йди в волость позивати, - кричав Лаврiн.
Карпо стояв блiдий, як смерть. В його головi трохи шумiла горiлка. Вiн вхопив дрючка, скочив через тин i кинувся до хлiва. 3 хлiва в дiрку, вище од дверей, виглядала смирна коняка з добрими очима. Bci в дворi стояли та мовчки дивились на Карпа; вci боялись його зачiпати, бо знали, що вiн не спустить, як розлютується. Одна баба Кайдашиха кинулась до хлiва й заступила дверi.
Карпо вхопив матiр за плечi, придушив з yciєї сили до хлiва i крикнув як несамовитий:
- Нате, їжте мене, або я вас з'їм!
Карпо затрусив матiр'ю так, що легенький хлiв увесь затрусився. Баба заголосила, випручалась та навтьоки з двору. Карпо погнався за нею з дрючком. Але стара була прудка i так покатала з двору, як мала дiвчина. Важкий Карпо в здорових чоботях нiяк не мiг догнать матерi.
- По спинi лупи її! Виколи дрючком їй друге око! - кричала з двору Мотря.
Лаврiн з Мелашкою побiг слiдком за Карпом оборонять матiр.
Кайдашиха побiгла з гори i добiгла до ставка. Карпо наздогнав її. Вона вже чула над головою дрючка i з переляку вскочила у ставок, не пiднявши подола. Карпо добiг до води та й спинивсь.
- Не так шкода менi матерi, як шкода чобiт! - гукнув вiн на березi.
- Гвалт! Рятуйте, хто в бога Bipyє! Ой, утопить мене, - кричала баба, стоячи по колiна в водi.
- Та не втопишся, бабо, бо навiть i серед ставка старiй жабi по колiна, - сказав один чоловiк, що напував воли.
Карпо плюнув у воду, вернувся додому та й пiшов у клуню спати. Кайдашиха вилiзла з води мокра до самого пояса i заляпана по саму шию та й пoбiглa просто до священика. Вона йшла через село й голосила та жалiлась людям на сина, на Мотрю.
Лаврiн, Мелашка, їх дiти i юрба людей - всi йшли слiдком за бабою через село.Кайдашиха прийшла до священика i почала плакати та жалiться на Карпа i на Мотрю.
- Батюшко! Зосталась я сиротою, i нема кому за мене оступитись. Мотря вибила менi око, а Карпо трохи мене сьогоднi не втопив.
Священик одiслав Кайдашиху в волость. Вона пiшла в волость. Слiдком за нею йшли люди й дiти. У волостi присудили або дати Крповi десять рiзок, або заплатить матерi п'ять карбованцiв, як тiльки Карпо не перепросить матерi i не помириться з нею.
Карпо надвечiр проспався. Його покликали в волость i, хоч вiн був десяцьким, хотiли його простягти i всипать десять рiзок.
Карповi стало сором. Вiн не робив панщини, i його пани не били. Вiн перепросив матiр, i мiж двома Кайдашенками знов настав мир. Щоб свинi не скакали через тин, вони восени перекопали батькiвський город ровом, ще й дерезою обсадили,
Знов почалася згода мiж Кайдашенками. Малi дiти знов перими почали прибiгать однi до одних гуляти; за ними почали заходить один до другого брати, а
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кайдашева сім'я, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.