Степан Іванович Наливайко - Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко

«господар поля». У «Рамаяні» функції Індри перебрав Рама. Риси землеробського божества мало властиві герою «Рамаяни» — він воїн. Зате землеробські риси властиві Рамі-Баладеві. Обох Рам, крім того, що вони — втілення Вішну, об’єднує число «7». Епічний Рама — сьоме і повне втілення Вішну, він сходив на землю і звільняв її від зла перед Крішною, восьмим втіленням Вішну. Тобто епічний Рама ніби старший брат Крішни, бо обоє народжені Вішну. А Баладева-Баларама — сьомий син Васудеви й теж утілення Вішну (одні джерела вважають, що часткове, інші — що повне). Баладева-Баларама — старший брат Крішни. Тож виходить, що Рама з «Рамаяни» й Рама-Баладева, по суті, одне божество, яке з часом зазнало певних функціональних видозмін і переомислень. З чого й висновок: образ Рами-Балавіри-Санкаршани через образи ведійських Індри й Сіти сходить щонайменше до ІІІ-ІІ тис. до н. е., до принаймні трипільських часів. А наявність в українських веснянках, щедрівках, казках основного міфу «Рігведи» про битву Індри й Врітри свідчить: творили цю календарну міфологію і давні українці, наші пращури, справіку осіле землеробське населення.

Дева в імені Баладева, як мовилося, означає «бог», «божество», «владика». Воно дуже активно творить індійські імена, надто богів, царів, мудреців і могутніх воїнів, тобто позначене високим соціальним статусом. Воно може бути і першим компонентом, і другим, як в іменах Баладева, Васудева, Махадева, Сахадева Чандрадева тощо. Дева активно вживане саме в іменах на означення Вішну, Крішни, Баладеви й інших божеств. Воно і в імені батька Баладеви й Крішни — Васудева, де санскр. vasu — «багатство», «скарб», «статки» (СРС, 571). Тож все ім’я означає «Бог багатства», «Владика достатку». Матір Яду, родоначальника ядавів, племені обох братів, звали Деваяні — «Богойдуча». Мати Крішни — Девакі, а санскр. devaki тотожне devi — «богиня». Традиція пояснює ім’я Девакі як «Девакова», від імені батька Девакі — царя Деваки. Девамані, «Божественна коштовність» — прикраса на грудях Вішну. Особливо багато епітетів із Дева в Індри — царя богів і ватажка небесного воїнства: Девапаті — «Владика богів», Девараджа — «Цар богів», Девадгіпа — «Володар богів», Девендра — «Цар богів», Девеша — «Владика богів» тощо.

Девапур, «Місто богів» — небесна столиця Індри. Девашва, «Бо<124>жественний кінь» — кінь Індри, інша назва якого — Уччхайшравас, де шравас тотожне нашому слава. Девапрія, «Улюбленець богів» і Деванатха, «Владика богів» — Шіва; Деваврата, «Відданий богам» — епітети Сканди, сина Шіви, й Бгішми — воєначальника кауравів, народженого священною Ґанґою, чиє ім’я тотожне українському прізвищу Бушма. Священну Ґанґу ще називають Деванаді, «Ріка богів». Девагуру, «Навчитель богів» — епітет Брихаспаті, інше ім’я якого Дгір — «Мудрий», споріднене з іменем київського князя — Дір.

Творить дева й важливі соціальні терміни: девакула — «храм» (досл. «родина богів»), деваґана — «зібрання богів», девадатта — мушля Арджуни, досл. «дана богами», деваматар — «божа мати», деваятра — ритуальне шестя із зображенням божества, деваратха — колісниця богів. Цікавий термін — деваніка (дева+аніка) — «цар», який перегукується з російським аніка-воїн. У санскриті аніка якраз і є «воїн» (СРС, 40), тож російський вираз виявляється таким самим дублетом, як і трин-трава (санскр. трін — «трава»), чудо-юдо тощо.

Санскр. Деварата, часте в індійському епосі — семантичний двійник українського Богдан. Тобто rata тут тотожне dan. Тож слов’янське Милорад тотожне слов’янському ж Милодан, а Богорад — тотожне Богдан. Тому укр. Богорад (варіант — Богораз) має значення Богдан, «Богом даний». Чергуваня д/з особливо властиве іранським мовам: рамадан — рамазан, череда — чареза тощо. Варіант слов’янських імен із Бог характерний для іранських мов; у них слово дев, як відзначалося, має негативний зміст, тому й не вживане; його заступає бага, слов. бог. Тож українське прізвище Богораз, похідне від Богорад, має, очевидно, іранське коріння.

2. Гармодей

Гармодею (чи Гармодію). Напис № 911, на вапняковій плиті, знайденій 1902 року в Ельтигені (нині — Героївка), в одній із гробниць. Зберігалася в Керченському музеї, де зараз — невідомо. V ст. до н.е. Напис містить лише одне ім’я в давальному відмінку. Щодо імені думки дослідників розходяться: одні вважають, що це ім’я божества, інші — що слово слід читати як Дею, сину Арма. Тобто напис не посвячувальний, а надгробковий і містить ім’я небіжчика й початок імені батька (КБН, 504–505).

Ми схильні гадати, що йдеться про Гермеса, бога, на честь якого в Боспорі влаштовувалися спортивні змагання. У них брали участь, як свідчать боспорські <125> написи, й спортсмени з іменами Сінд і Сіндок. Так, тільки напис № 1137, знайдений в Анапі 1895 року, засвідчує 11 переможців спортивних змагань із цими іменами (КБН, 670–676). У такому разі, боспорське ім’я Гармодей означає Гермес-бог.

Гермес у грецькій міфології — вісник богів, покровитель подорожніх, проводир душ померлих. Він — син Зевса і Майї, однієї з дочок Атланта, народжений нею в Аркадії, в печері Кіллени. Він — олімпійське божество, хоча, вважається, догрецького, можливо, малоазійського походження. Його ім’я виводять від грец. герма — «купа каміння», «камінний стовп» — ними відмічалися в давнину місця поховань. Герми були дорожніми знаками, фетишами — охоронцями доріг, кордонів, воріт (звідки його епітет Пропілей — «Придверник»). Пошкодження герм вважалося нечуваним блюзнірством. Фетишські рудименти помітні в таких неодмінних атрибутах Гермеса, як золоті крилаті сандалі й золотий жезл — осердя магічної сили, який усипляє і пробуджує людей. Гермес виконує одну зі своїх найдавніших функцій — провідника душ померлих в аїд або помічника (психопомпа) на шляху до царства мертвих. Він однаково вхожий в обидва світи — життя і смерті, посередник між цими світами та між богами й людьми. Гермес — вісник богів, тоді як вісниця богів — Ірида. Вияв божественної волі іноді являється уві сні, і своїм жезлом він насилає такі сни.

У класичну епоху Гермес — проводир на шляхах життя і смерті — переосмислюється в покровителя героїв. Амфіону, засновнику Фів, він дарує ліру, і з допомогою її той зводить стіни міста. Персею дає меч убити Медузу, Одісею відкриває таємницю чарівної трави, щоб рятуватися від чарів Кірки, рятує бога