Вейн Поль - Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль

BUcher, 1955, p. 58 (авторові 19 років, він - комсомолець у часи Великої чистки 1937 p.): “Моя мама була заарештована, я був присутній на арештах моїх професорів і моїх друзів, і, звичайно, я вже від довшого часу зауважив, що радянська реальність зовсім не відповідала тому виглядові, як про неї розповідалося у “Правді”. Однак я відокремлював певною мірою ці речі, а також мої особисті вияви почуттів і досвіду від моїх принципових політичних переконань. Цс виглядало трохи так, ніби існувало два плани: план щоденних подій, чи мого власного досвіду (на якому я часто виявляв критичний розум), та інший план

- план генеральної лінії партії, яку я продовжував, незважаючи на певне почуття неспокою, вважати справедливою, “принаймні фундаментально”. Гадаю, що багато комсомольців знали подібне роздвоєння”. Зовсім не видається дивним, що міф прийняли за історію, що ліквідували різницю між легендою та історією, незважаючи на: Е. Kohler, L’Aventure chevaleresque: ideal et reality dans le monde courtois, Paris, Gallimard, 1971, p. 8; скажемо радше, що вони можуть у це вірити, як в історію, але не замість історії чи на тих самих умовах, що вірять в історію; діти не вимагають так само від своїх батьків виявів невагомості, всюдисущності та невидимості, яких вони надають Св. Миколаєві. Первісні діти та різноманітні віруючі не є наївними. “Навіть первісні люди не сплутують уявну залежність із залежністю реальною” (Evans Pritchard, La Religion desprimitifs, Paris, Payot, coll. “Petite Bibliotheque Payot”, p. 49); “Символізм гішолів допускає подібність між пшеницею та оленем; М. Леві-Брюль не бажає, щоб тут говорили про символ, а радше про дологічну думку. Однак логіка гішола була б дологічною лише в той день, коли він приготував пшеничну кашу, гадаючи, що він готує оленяче рагу” (Olivier Leroy, La Raison primitive, Paris, Geuthner, 1927, p. 70). “Індокитайські седанг Мої, які встано-

вили засоби, що допомагають людині відмовитися од свого статусу людської істоти і стати диком, тим не менше діють по-різному в залежності від того, чи мають справу із справжнім диком, чи із диком номінальним”^. Deveureux, Ethnopsychana-lyse compUmentariste. Paris, Flammarion, 1972, p. 101); “Незважаючи на словесні традиції, міф рідко коли сприймають у тому ж сенсі, в яком сприймали б емпіричну істину; всі доктрини, які процвітали у світі стосовно безсмертності душі, тільки ледь торкалися природнього почуття людини віч-на-віч зі смертю” (G. Santayana, The Life of Reason, Ш, Reason in Religion, New York, 1905, p. 52). Багаточислснними, отже, є способи вірити, чи, говорячи краще, уклади істини того самого предмета.

.4. Hermann Frankel, Wege und Formen friihgriech, Denkens, 2e ed., Munich, Beck, 1960, p. 366. Розповідаючи йому про гарний світ героїв, Піндар більше славить переможця - він не зробив би так, якби проголошував своє хвалебне слово; бути прийнятим і ермами є похвальнішим, аніж одержувати компліменти; таким чином, каже Френкель, “образ героя часто залишається більш розпливчастим, як образ героїв”. Чи слід тут говорити разом із тим самим Френкелем (Dichtung und Philosophic des friihen Griechentums, Munich, Beck, 1962, c. 557), що цей героїчний і божественний світ є “світом вартостей,V'. Але ж зовсім не бачимо того, щоб боги і герої були святими; вони вшановують вартості взагалі, як це роблять самі по собі видатні смертні -не більше і не менше. Чи не визнаємо ми тут, окрім того, міфологічний “снобізм”: світ героїв має вартість, він більш піднесений, аніж світ смертних. Так само для Пруста якась герцогиня величніша од якоїсь міщанки, але не тому, що культивує усі вартості і усі доброчинності; а тому, що є герцогинею. Звичайно, як герцогиня, і тому, що герцогиня матиме моральну відмінність, вона їх культивуватиме, та лишень через на-слідковість. Не своїми заслугами, а за своєю природою героїчний світ має більше вартості, аніж світ смертний. Якщо б мали вважати, що слово “снобізм”, навіть сказане cum giano sal is, є надто сильним для Піндара і для переможців, нехай прочитають цікавий уривок “Лісіса” Платона, 205 СД, який вартував би того, щоб поставити його епіграфом до будь-якого видання Піндара.

35. Маємо так само в “Енеїді”, 1,8: Musa, mihi causas тетога, таким еллінізуючим висловом Вергілій просить музу йому “повторити” і ствердити те, що “мовиться” про Енея, а не “нагадувати” йому щось таке, що він міг би забути чи міг не знати. Саме тому, можна було б подумати, музи є доньками Меморії (contra Nilsson, Gesch. d. griech. Religion, vol. I, p. 254).

36.    W. Kroll, Studien zum Verstandnis..., p. 49-58. 27 і 28 вірші “Теогонії” не прості; Музи надихають брехню, але також істину. Наступне покоління часто розумітиме, що усі поети примішують істини до вигадок або вигадки до істин (див. Страбон,

I,2,9,    с. 20 про Гомера) Інші бачитимуть тут протиставлення між епопеєю, яка вигадує, і дидактичною поезією, яка говорить правду. Краще, безперечно, вважати, що Гесіод, не показуючи себе поетом “дидактичним”, протиставляє свою власну версію божественної і людської генеалогій версії Гомера, якого вважає своїм суперником і попередником.

37.    Про що історіографію див. скажімо, Ж. Форсдайк, цит. примітка 5; М. Nilsson, Geschichte des griech. Religion, 2е 6d., vol.

II,    p. 51-54.

38.    Павсаній, IV, 6,1 щодо Мірона; щодо Ріаноса, читати IV, 1-24 passim. Про цього Ріаноса A. Lesky, Geschichte des griech.Literatur, Berne et Munich, Francke, 1963, p. 788; я не читав ні Pausanias und Rhianos II J. Kroymann, Berlin, 1943, ні Messenische Studien II F. Kiechle, Kallmiinz, 1959. Про витоки аркадійської археології Павсанія - W. Nestle, Vom Mythos zum Logos, p. 145 sq. Про початкові поняття, влаштування (katastasis) і “археологію” див. Е. Norden, Agnostos Theos, Darmstadt Wiss. Buchg. 1956, p. 372.

39.    Павсаній, VIII, 6,1. Але треба було б зацитувати увесь початок восьмої книжки. Щодо заснування Енотри див. VIII, 3, 5.

40.    Що б там не казали, найрозповсюдженішими концепціями часу не є ні концепція циклічного часу, ні часу лінійного, а концепція занепаду (Лукрецій вважає її очевидністю): усе зроблене і вигадане, світ дорослий і йому залишається лише старіти; див. Veyne, Comment on ecrit I’histoire, p. 57, примітка 4 кишенькового видання (Paris, Seuil, 1979). Ця концепція є імпліцитним ключем складної фрази Платона, “Закони”, 677 с., для якого не могло б бути більше місця винаходам (які є лише повторними винаходами), якщо б найбільша частина людства не знищувалася періодично разом зі своїм культурним набутком.

41.    Поліб, X, 21 (про заснування міст); XII, 26Д (побрехеньки Тімея про заснування міст і спорідненість між ними); XXXVIII, 6 (історичні розповіді, що обмежуються розповіддю про походження, але нічого не говорять про