Євгенія Анатоліївна Кононенко - Повії теж виходять заміж, Євгенія Анатоліївна Кононенко

визначатися із сімейним станом, як колись підганяла свого хлопця, їхнього майбутнього татка: годі перевіряти почуття, краще поглиблювати їх у законному шлюбі, щоб швидше народити дитину, щоб відсвяткувати срібне весілля до п'ятдесяти. І домоглася свого, і син виріс удатним. Потім шлюб зміцнила дочка, і теж вдалася здібною дівчиною, яка не кидає навчання, не йде працювати до бару, як нещасна племінниця, правда, тут іще відіграє не останню роль те, що поряд батьки, які не покинуть у скрутний час… Отже, потрібно приготувати до столу усе, як належить, нехай він аж вгинається від закусок, і щоб і горілка, і шампанське, хоч би довелося витрусити останні копійки і півроку сидіти на голодному пайку, гуляти – так гуляти, і святкувати, хай надворі важкі й непевні часи, дім – це найсвятіше.

Він зрозумів, що найближчої години заснути не дадуть, і приречено запропонував:

- Робитимемо і вінеґрет, і олів'є.

- Святковий стіл повинен мати ідею! Сумарний вектор!

- Вектор з яйцями?

- Облиш! У твоєму віці двозначні жарти недоречні.

- Чому двозначні? – він тільки зараз збагнув дешеву пікантність сказаного.

- Оселедець – то неодмінний елемент. Який слов'янський святковий стіл без оселедця? Оселедець вимагає буряків, твої брати вимагають олів'є… – здається, дружину знову зациклило, як у пошуку виходу зі світових криз.

- Ну то подай оселедця під «шубою», на великім прямокутнім тарелі, згори поклади яйця…

- Ну от! Спрацьовує ж у тебе макітра, коли захоче!

Геніально! Він мимоволі запишався від похвали дружини:

- У мене все-таки сорок дев'ять наукових праць!

- Міг би написати й п'ятдесяту, ювілейну! Але ідея «шуби» може бути зарахована як постдокторат!..

Він і не уявляв, що застільна проблема розв'яжеться так легко. Ідея столу остаточно сформувалася. Попереду – її ґрандіозне втілення. Не за горами той серпневий день, дата, до якої вони йшли двадцять п'ять років. Дата-підсумок, датавінець.

А він подумав, що невдовзі по тому, в один із перших, ще теплих вересневих днів, буде ще одна дата – туманна, прозора, непевна, як останнє вересневе тепло. Полетять фіранки від синього протягу, милі губи дмухнуть на тоненькі свічки, зупиниться серце, у вікно залетить пір'їна нетутешнього птаха. То буде двадцять років від дня, коли над холодним забутим подвір'ям на околиці міста пролетіла вереснева зірка і впала в криницю. Поїхав провести майже незнайому жінку додому, а повертався останнім трамваєм крізь чорний грізний ліс… Він і досі пам'ятає, як цілувалися в тому трамваї молоді хлопець і дівчина. Він не любив, коли цілуються на людях, але ті закохані в порожньому нічному трамваї були такі милі…

Де вони зараз? Вони були такі неприховано щасливі. А він відчував неймовірну трем і великий неспокій. А щастя відчулося згодом у цьому ж трамваї, коли знову їхав крізь ліс від жалюгідного дерев'яного будиночка у передмісті.

Спочатку те паралельне життя лякало і бентежило.

- Про що ти думаєш? – питала дружина, коли він подовгу вдивлявся в ніщо.

- Про те, чи додатна, чи від'ємна кривизна нашого простору, – відповідав він.

- Гадаєш, це важливо?

- Гадаю, що так… І от величезний стіл накрито на тридцять п'ять персон. У його центрі – таріль із оселедцем під «шубою». По ньому фаршированими яйцями, наче декоративною галькою по малиновій клумбі, викладено переконливе число «25». Двійка і п'ятірка. «Погано» і «відмінно». Нерозривне поєднання слабких і сильних сторін законного шлюбу. Це жарти друга сімейства бабія Михайла.

- Хіба у шлюбі, тим більше, якщо він протривав стільки років, бувають слабкі сторони?

– Бувають, – гне свою лінію Михайло, котрий прийшов на срібне весілля з однією зі своїх давніх підстаркуватих дружин, яку називає «Спогади про майбутнє». – Добре, бо регулярно годують. Погано, бо змушують виносити сміття.

Добре, бо під боком ґарантована жінка. Погано, бо вона весь час та сама.

- Ну, є такі жінки, які вміють бути весь час інакшими.

- Це мистецтво притаманне винятково жінкам без стаціонарного чоловіка, – веде далі експерт жіноцтва друг сім'ї Михайло. – Жінка, що глибоко інтегрувалася в законний шлюб, весь час інша хіба що в мистецтві кулінарії.

Наречена! – гукає він на кухню, – що у нас на гаряче?

На гаряче «ростбратен» – м'ясо по-німецьки, що готується не в каструлі і не на пательні, а на залізному листі в духовці.

Це має приголомшити всіх. Сутність домашнього святкового столу – в поєднанні новацій і традицій. Фаршировані яйця – данина традиції. «Ростбратен» – реалії нового часу.

- Це на відзнаку падіння Берлінської стіни? – запитують гості.

- Ні, це на відзнаку того, що всі ви сьогодні тут, у нас, – відповідає щаслива хазяйка. – Ну що, просимо до столу!

Столи вгинаються від наїдків. Вони з дружиною сідають під збільшеною фотокарткою двадцятип'ятирічної давності.

У стелю, лунко салютуючи, вистрілює корок з шампанського.

Після першого ж тосту починають азартно кричати «гірко».

Він цілує дружину в щічку.

- Ну-у-у-у!.. Отак після двадцяти п'яти? – обурюється стіл. Тоді вони встають і цілуються в губи. Гості із повними ротами гучно рахують до десяти, відпрацьовуючи шинку, «шубу» й олів'є. А він думає: як давно вони не цілувалися в губи, хоча, звичайно, Ерос у піжамі ще кружляє над їхнім шлюбним ліжком.

- Дайте мені щось з'їсти, бо я випив і не закусив, – нарешті вимовив «молодий». Дружина стурбовано накладає йому в тарілку усілякої всячини, а безпутний син Семеновських голосно питає:

- То це ви саме цього дня одружувалися?

– Так, – гордо відповідає дружина, – тоді це була п'ятниця, день весіль.

- Так що, ваш Сергій – семимісячний? – А «молодий», між іншим, пропонував дружині, враховуючи саме цю обставину, влаштувати срібне весілля в червні, та вона категорично відмовилася, бо в червні ще нема малосольних огірків.

Стіл обурений Семеновським-молодшим.