Річард Адамс - Небезпечнi мандри

прикрість для Ель-аграйри і Трусь-труся, ота заборона жити вдвох в одній норі! Але Ель-аграйра мав за правило ніколи нікому не виказувати свого гніву, а з другого боку — йому було жаль Гуфси, бо той, мовляв, такий самотній та осиротілий, опинився на чужині, далеко від свого народу. Тож він люб’язно запросив Гуфсу до своєї нори й пообіцяв йому всіляку допомогу, а Трусь-трусь переселився до іншої нори в далекому кутку колонії.

Спочатку Гуфса був дуже приязний з усіма, кожному старався догодити. Однак мало-помалу Ель-аграйра почав помічати, що всі його задуми чомусь розладнуються. Якось навесні він повів гурт кролів попастися на зелені вруна, й вони наскочили на чоловіка з рушницею, який походжав кругом поля, — тож кролі раді були, що хоч зосталися живі-здорові. Іншим разом Ель-аграйра назнав гарну капустяну грядку й прорив туди нору попід парканом, а коли вернувся вранці, нора була загороджена колючим дротом. I став Ель-аграйра подумувати. чи не розказує хтось про його затії людям.

І надумав він випробувати Гуфсу, щоб упевнитися, чи не від нього всі ті прикрощі. Він узяв Гуфсу в поле й показав йому стежку, що начебто вела до комори, повної брукви та ріпи, сказавши при цьому, що хоче податися туди з Трусь-трусем наступного ранку. А сам Ель-аграйра і не думав туди йти. І він більше нікому-нікому про ту стежку чи комору не сказав. Наступного дня він обережно пішов тією стежкою і знайшов пастку, наставлену серед трави.

Тоді Ель-аграйра не на жарт розсердився. Звісно, він не уявляв собі такого, щоб Гуфса ставив сильця сам чи щоб навіть знав, що буде поставлено пастку. Але очевидно, що Гуфса спілкувався з кимось — чи не з принцом Райдугою? А вже принц Райдуга передавав Гуфсині відомості фермерові або єгереві, ніскільки не турбуючись, до чого це може призвести. Отже, через Гуфсу його кролям загрожувала небезпека — а що вже й казати про пісне життя без салати й капусти! Тоді Ель-аграйра спробував не ділитися своїми планами з Гуфсою. Але ж у кролячій колонії таємниць не буває, бо кролі бережуть таємниці тільки від інших тварин, тож Гуфса так чи інак про все дізнавався. Може, вбити Гуфсу? Але ж тоді прийде принц Райдуга і хтозна, чим це кінчиться. Ба навіть тримати що-небудь у таємниці від Гуфси було небезпечно, бо коли Гуфса зрозуміє, що його шпигунство викрито, він скаже про це принцові Райдузі, той забере його і придумає щось ще гірше.

Ель-аграйра думав і думав. Думав він і того вечора, коли принц Райдуга знов завітав до його колонії.

— Ель-аграйро, ти геть перемінився останнім часом, — сказав йому принц Райдуга. — Може, ти просто розлінувався? А то ще люди почнуть довіряти тобі! Я оце йшов мимо та й надумав заглянути до тебе, щоб подякувати тобі за твою добрість до Гуфси. Здається, він у тебе почуває себе як удома.

— Як у себе вдома, а як же ще? — підхопив Ель-аграйра. — Наша нора повна радості, а ми з Гуфсою робимося що не день, то гарніші. Але я все кажу своєму племені: «Не довіряйте ані принцам, ані…»

— Ну, Ель-аграйро, — урвав його принц Райдуга, — досить того, що я можу довіритися тобі. А щоб остаточно упевнитися в цьому, я надумав виростити чудову грядку моркви за пагорком. Земля там добра, і я певен, що врожай буде на славу. Надто якщо ніхто й не думатиме красти моркву. Якщо хочеш, ходи подивися, як я засіватиму грядку!

— Залюбки піду! — прийняв запрошення Ель-аграйра.

Він, Трусь-трусь, Гуфса й ще кілька кролів пішли з принцом Райдугою за пагорок та й допомогли посіяти моркву. Але в душі Ель-аграйра бушував: це ж принц Райдуга просто дражнився з ним, посіявши моркву у нього під носом!

— От і чудово! — мовив принц Райдуга, коли кінчили сіяти. — Я, звісно, знаю, що ніхто й не подумає красти мою моркву. Але якщо хтось та вкраде хоч одну морквину, Ель-аграйро, то я розсерджуся не на жарт. Якщо, наприклад, по моркву піде король Дарзін, то я певен, що Фрітх забере в нього королівство й віддасть комусь іншому.

Ель-аграйра зрозумів, що має на увазі принц Райдуга: якщо впіймає його, Ель-аграйру, на морквяній грядці, то або вб’є його, або поставить іншого кроля над його народом. Від самої думки, що замість нього Кролячим Князем настановлять Гуфсу, Ель-аграйра аж зубами скреготнув. Але вголос тільки й сказав: «Авжеж, авжеж! Дуже слушно й справедливо!» І принц Райдуга пішов собі геть.

Коли минуло більше місяця від дня сівби, однієї ночі Ель-аграйра з Трусь-трусем пішли глянути на моркву. Її ніхто не проривав, густо й пишно зеленіла гичка. Ель-аграйра припустив, що корінці мають бути ледь тонші за передню кролячу лапу. І саме тоді, коли він при місяці милувався морквяною грядкою, в голові його зародився план. Він уже так стерігся Гуфси, що всамітнився з Трусь-трусем у якійсь покинутій норі й довгенько з ним радився. І там Ель-аграйра поклявся Трусь-трусеві, що таки покраде моркву принца Райдуги та ще й на додачу зробить так, що Гуфса муситиме піти від них. Тоді друзі розійшлися: Трусь-трусь подався на ферму добути зерна, а Ель-аграйра до ранку збирав слимаків, хоч яка то бридка робота.

А надвечір Ель-аграйра пішов і розшукав Йону-їжака, що дріботів попід живоплотом.

— Йоно! — гукнув він їжака. — Хочеш багато-багато слимаків?

— Авжеж, хочу, Ель-аграйро! — відповів Йона. — Тільки спробуй їх нашукати! Був би ти їжаком, то знав би, як це нелегко.

— Ну, то ось тобі купа слимаків! — сказав Ель-аграйра. — їж, призволяйся! Але я дам тобі ще більше слимакiв, коли ти зробиш те, що я попрошу тебе, й не питатимеш навіщо. Ти вмієш співати?

— Співати, Ель-аграйро? Де й хто чув, щоб їжак співав?!

— Гаразд, — мовив Ель-аграйра. — Але доведеться тобіспробувати поспівати, якщо ти хочеш слимаків. О! Там, у канаві, лежить старий порожній ящик, якого викинув фермер. Він нам знадобиться…

Тим часом Трусь-трусь у лісі розмовляв із Гавоком— фазаном.

— Гавоку, ти вмієш плавати? —