Річард Адамс - Небезпечнi мандри

— Та що ти, Трусь-трусю! Я уникаю води як тільки можу, — відповів Гавок. — Я страшенно не люблю води! Та коли б довелося, то я, мабуть, протримався б трохи на воді.

— Чудово! — сказав Трусь-трусь. — А тепер слухай. Я маю багато зерна (а ти ж знаєш, як нелегко добути зерно в цю пору!) і все це зерно віддам тобі, якщо тільки ти поплаваєш трохи в ставку на узліссі. Ось ходімо туди, і я тобі все поясню дорогою!

Фу-Інле — коли зійшов місяць, — Ель-аграйра заліз у свою нору й застав Гуфсу вдома.

— Ой, Гуфсо, як добре, що я знайшов тебе! — сказав він. — Ходи зі мною, бо я більш нікому не можу довіритись. Тільки ми з тобою, а більш ніхто не повинен про це знати!

— А в чім річ, що треба зробити, Ель-аграйро? — спитав Гуфса.

— Я оце дивився на ту моркву принца Райдуги, — відповів Ель-аграйра. — Я вже не витримую! Ніколи не бачив такої гарної моркви. І я надумався покрасти її — ну, може, й не всю. Узяти багато кролів на таку виправу — біда буде. Рано чи пізно про це довідається принц Райдуга. А як підемо тільки ти та я — ніхто й ніколи не довідається, хто покрав моркву.

— Я піду, — згодився Гуфса, — але краще завтра вночі.

Бо він подумав, що так устигне доповісти про все принцові.

— Ні, — сказав Ель-аграйра, — негайно! Зараз же!

А сам подумав: чи не стане Гуфса відговорювати його від цього задуму? Та коли глянув на Гуфсу, враз переконався, що той уже бачить погибель Ель-аграйри, а себе — королем над усіма кролями.

І вони почимчикували при місячному світлі. Довго йшли попід живоплотом, аж ось дійшли до старого ящика, що лежав у канаві. А на ящику стояв на задніх лапках Йона-їжак. Його колючки були утикані пелюстками шипшинового цвіту, і він видавав якісь чудні звуки — суміш вереску й рохкання, ще й вимахував передніми чорними лапками. Кролі стали й задивилися на Йону.

— Що це ти робиш, Йоно? — вражено спитав Гуфса.

— Співаю до місяця, — відповів їжак. — Усі їжаки мусять співати до місяця, щоб більше попадалося слимаків. Невже ти цього не знаєш?

— Що за жахливий репет! — вигукнув Ель-аграйра. — Мерщій ходімо звідси, поки він не приманив до себе всіх елілів!

І двоє кролів пішли далі. Через якийсь час вийшли на узлісся, на берег ставка. Вони почули, що в ставку щось кудкудакає і хлюпочеться, а тоді побачили Гавока— фазана, який плавав, б’ючи крильми по воді, а позаду тяглися довгі хвостові пера.

— Що сталось? — запитав Гуфса. — Гавоку, тебе підстрелили?

— Ні, ні! — відповів Гавок. — Я завжди купаюся при повному місяці! Від цього хвіст у мене росте довший, та й голова, коли б не купався, не була б така гарна: червона, біла і зелена! Всі це знають, а ти, Гуфсо, не знаєш?

— Сказати правду, він не любить, щоб підглядали, як він купається! — шепнув Гуфсі Ель-аграйра. — Ходімо швидше!

Далі вони підійшли до старої криниці під великим дубом. Фермер давно засипав криницю, але при місяці вона здавалася дуже глибокою і чорною.

— Відпочиньмо, — запропонував Ель-аграйра. — Одну хвилинку!

Тільки він це сказав, як із трави вилізло диво дивне. Воно було трохи схоже на кроля, але навіть при місячному світлі Ель-аграйра й Гуфса могли розгледіти довгі зелені вуха й червоний хвіст. У роті проява тримала недопалок білої палички — з тих паличок, що їх смалять у роті люди. Це був Трусь-трусь, але Гуфсі годі було його впізнати. Він знайшов на фермі порошок, з якого роблять рідину для купання овець, і сидів у тому порошку доти, доки хвіст у нього став червоний. Вуха його були прикрашені виткими пагонами переступня, а від білої палички бідолашного Трусь-труся аж нудило.

— Святий Фрітху! — вигукнув Ель-аграйра. — Що воно таке? Чи не хтось із злої Тисячі?! — І підскочив на місці, ладен щомиті дати драла. — Хто ти? — спитав він тремтячим голосом.

Трусь-трусь виплюнув з рота білу паличку.

— Отже! — грізно сказав він. — Отже, ти побачив мене, Ель-аграйро! Мало кому з кролів щастить побачити мене бодай раз у житті! Ліченим одиницям! Я — один із посланців Пана Фрітха, що вдень таємно ходять по землі, а на ніч вертаються до його золотого палацу. Ось і зараз він дожидає мене по той бік світу, і я мушу швидко прибути до нього, просто через серце землі! Прощавай, Ель-аграйро!

Дивний кріль стрибнув через цямриння і щез у криниці.

— Ми побачили те, чого не повинні були бачити! — вигукнув Ель-аграйра переляканим голосом. — Це якесь зачароване місце! Мерщій тікаймо звідсіля!

Вони заквапилися геть і скоро опинилися на морквяній грядці принца Райдуги. Скільки накрали вони моркви, я вже й не знаю, але ж ви знаєте, Ель-аграйра був великий князь і, звісно, мав такі незвичайні здібності, що й не снилися мені з вами. Але дідусь завжди казав, що до ранку на грядці не зосталось ані морквиночки. Моркву вони поховали в глибокій норі на узліссі, а тоді вернулися додому. Ель-аграйра цілий день пробув у товаристві кількох вірних друзів, а Гуфса, нічого нікому не сказавши, подався десь після обід.

Того вечора, коли Ель-аграйра із своїми кролями вийшов на сильфлай, через луки до них завітав принц Райдуга, а з ним двоє хортів.

— Ель-аграйро, ти арештований! — проголосив принц.

— За що? — поцікавився Ель-аграйра.

— Ти добре знаєш, за що, — відповів принц Райдуга. — Мені вже вкрай набридли твої зухвалі