П. П. Андрушко - Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

ними члени екіпажу, пасажири, кількість яких може бути декілька сот. Як виправдати з кримінально-правової точки зору знищення осіб, що знаходяться на борту повітряного судна, для відвернення загибелі інших людей чи настання екологічної катастрофи?

Новелою законодавчого регулювання інституту крайньої необхідності КК 2001 р. є визначення у ч. 2 ст. 39 підстав відповідальності за заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності — перевищення меж крайньої необхідності, під яким розуміється умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Ознаками перевищення меж крайньої необхідності є: 1) наявність стану крайньої необхідності, тобто наявність безпосередньої небезпеки заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам; 2) неможливість усунення існуючої небезпеки діянням, не пов'язаним із заподіянням шкоди іншим правоохоронюваним інтересам; 3) заподіяна шкода є більш значною, ніж відвернена; 4) шкода у стані крайньої необхідності заподіяна умисно. Необережне заподіяння більш значної шкоди, ніж шкода відвернена, з позиції законодавця не є злочином, навіть якщо заподіяна шкода істотно перевищує шкоду відвернену, проте може тягти цивільно-правову відповідальність.

За заподіяння умисної шкоди правоохоронюваним інтересам при перевищенні меж крайньої необхідності відповідальність настає на загальних підставах. При цьому вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності с обставиною, яка пом'якшує покарання згідно з п. 8 ч. 1 ст.66.

Винятком із принципу невідворотності кримінальної відповідальності за умисне заподіяння шкоди при перевищенні меж крайньої необхідності є положення, сформульоване у ч.3 ст. 39: особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці. Непритягнення до кримінальної відповідальності за умисне заподіяння шкоди при перевищенні меж крайньої необхідності, передбачене ч.3 ст. 39, можливе за наявності таких умов: 1) мав місце стан крайньої необхідності; 2) особою перевищені межі крайньої необхідності, тобто умисно заподіяна шкода, яка за розміром перевищує шкоду відвернену; 3) в особи виник стан сильного душевного хвилювання, зумовлений наявною небезпекою, яка загрожувала заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам; 4) особа не могла в обстановці, що склалась, зумовленій наявністю стану сильного душевного хвилювання, об'єктивно оцінити відповідність можливої шкоди, якою загрожувала наявна небезпека, шкоді, яку особа заподіяла для відвернення небезпеки.

До факторів створення небезпеки інтересам, що охороняються законом, необхідно відносити і так звану колізію обов'язків, під якою розуміється необхідність вибору особою із двох чи більше об'єктів, яким одночасно загрожує небезпека, того із них, загрозу заподіяння шкоди якому необхідно відвернути в першу чергу при неможливості її відвернення одночасно для усіх об'єктів.

Як правило, проблема колізії обов'язків виникає при вирішенні питань про відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження (ст. 135), за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), за ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний надати таку допомогу (ст. 139), за ненадання допомоги капітаном судна в разі зіткнення з іншим судном екіпажу та пасажирам останнього, а також особам, які зазнали лиха (ст. 284).

При колізії обов’язків виникає ситуація, коли реально існує небезпека заподіяння шкоди двом чи більше інтересам, що охороняються правом. При цьому така небезпека для кожного з інтересів може бути однаковою, рівноцінною, а може бути і різною як за розміром, так і за змістом.

Якщо інтереси, яким загрожує небезпека, є рівноцінними, то невчинення дій по відверненню небезпеки одному із них при одночасному вчиненні дій, спрямованих на відвернення небезпеки іншому інтересу, має розглядатися за правилами крайньої необхідності: наявність колізії обов’язків, коли необхідно вчинити одночасно дії, спрямовані на відвернення шкоди, яка загрожує двом або більше інтересам, якщо при цьому відвернення шкоди одному інтересу не дало можливості відвернути заподіяння шкоди іншому інтересу, створює стан крайньої необхідності, хоча шкода одному з інтересів заподіяна не діями даної особи, а внаслідок дії факторів природи, дій інших людей.

Російські вчені також звертають увагу на те, що не можуть бути визнані злочинними згідно із положеннями закону про крайню необхідність дії службової особи, пов'язані з порушенням будь-яких правил, положень, інструкцій, якщо вони були вчинені з метою попередження шкідливих наслідків, більш значних, ніж фактично спричинена шкода, якщо цього не можна було зробити іншими засобами, а також при виправданому ризику[249]. При цьому О.Я. Асніс пропонує доповнити КК РФ статтею «Крайня службова необхідність» такого змісту: «1. Не є службовим злочином діяння (дія чи бездіяльність), вчинене службовою особою чи особою, яка виконує управлінські функції у комерційній чи іншій організації, в порушення законів та (або) інших нормативних правових актів у стані крайньої необхідності, тобто для відвернення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі і правам даної особи або інших осіб, охоронюваним законом інтересам суспільства або держави, якщо ця небезпека не могла бути відвернена іншими засобами і при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. 2. Перевищенням меж крайньої службової необхідності визнається заподіяння шкоди, яка явно не відповідає характеру і ступеню небезпеки, яка загрожувала, і обставинам, за яких небезпека відверталась, коли вказаним інтересам була спричинена шкода рівна або більш значна, ніж відвернена шкода. Таке перевищення тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках умисного спричинення шкоди»[250].

Пропозиція О.Я. Асніс заслуговує на увагу.

Під психічним примусом слід розуміти погрозу застосувати до особи чи її близьких фізичне насильство (вбити, спричинити тілесні ушкодження, позбавити волі тощо) чи заподіяти шкоду іншим її правоохоронюваним інтересам: знищити чи пошкодити майно, викрасти близьких родичів, розголосити відомості, що ганьблять особу, спричинити шкоду правоохоронюваним інтересам особи, яку примушують вчинити певні дії, тощо.

При заподіянні особою шкоди правоохоронюваним інтересам під безпосереднім впливом психічного примусу особа не позбавляється, як правило, можливості керувати своїми діями, а тому психічний примус не визнається законодавцем самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння. Типовими прикладами вчинення суспільно небезпечного діяння внаслідок психічного примусу є, зокрема, дії особи (касира, продавця, бухгалтера тощо), яка під погрозою негайного застосування насильства передає грабіжникам гроші, що нею