Володимир Олександрович Яворівський - Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…

…Ми цілувалися до одуру, він проник рукою в мої тайнощі, пестив їх чутливими пальцями художника, я вже була безвільною, готовою на… Та затріщав сухий хмиз у малиннику. Ми злякано схопилися, я розправила зафоцьканий в зелене костюмчик. Скочила на велосипед і, ледве переводячи подих, опинилася в Теклівці.

Три дні в селі не було ніяких м’ятноямівських чуток, і я поїхала до Києва здавати документи, бо мама вже заплатила вінницьким керівним міліціонерам, і в мене було направлення до Академії в Києві.

Добре, що захрускотів тоді хмиз… Посеред серпня до Теклівки приїхала жінка з малою дитинкою і забрала пана Романа до Чорткова на Тернопіллі. А поцілунки були глибокі і безконечні, аж задихалася…

– Ну та й шо? – видихнула мама наше, теклівське перед початком будь-якої трапези. – Гайда по першій і пам’янемо твого рідного татка, з яким ми тебе зачали озьдо,[81] на цему місці. Де ми з тобою сіли. Я навмисне тут спинилася. Він привіз мене сюда на синьому мотоциклі «Дніпро» з люлькою, в якій я занишкла, як миша під віником, хоча вже знала, що віддамся. Пошти рік водилися за руки, ходили на танці, цілувалися до тремтіння колін і мурашок по тілі. Я вже була готова і хотіла цього. Тому він взяв мене легко і красіво. І в ту мить ми зачали тебе, нашу перлинку.

Мамця враз просльозилася, по-чоловічому рішуче, із закиданням голови та шумним видихом, випила. Кася знала свою і мамину «stori». Хлопчик Іванко і дівчинка Вірунька народилися в один день одного року. Сусіди. Разом росли, бавилися в чоловіка і жінку. Тата і маму. Коли вже пасли корів, блискавка вбила корову і телятко, але їх не зачепила. У школі сиділи за однією партою. Мама давала списувати татові математику, геометрію, анатомію і хімію.

Коли закінчили школу – не замахувалися на щось високе, вступили до Тульчинського культ-освітнього технікуму. Мама хотіла бути конферансьє, а тато – директором сільського клубу. Після першого курсу вони й зачали мене. У травні. Виявляється, отут, у М’ятній Ямі.

Мама вже несла мене, а тата, Івана Любінецького, забрили до війська, на виведення радянських військ з Афганістану. Війна вже закінчилася. А через півтори місяці у Теклівку привезли цинкову домовину. Я знаю про нього лише з розповідей двох бабусь та мами. А тата Петра пам’ятаю змалечку. Тато. Здуває з мами кожну порошинку, підстеляє сінце, якщо, бува, вона спіткнеться. Тато! Рідний мені!

– То по що приїхала, донцю моя тяжко писана?

– Ніколи не вгадаєш, мамуню. Ні-ко-ли!

– Давай ще тріньки наливай та вип’ємо, бо комарі гризуть. А чо це ти гроші тринькаєш на коньяк? У мене он літровий слоїк кріпака в машині.

– Як би тобі сказати, щоб твоє серце витримало?

– Та кажи вже, не муч. Але грошей я не маю і позичати нема в кого у Теклівці. Може в Лаврентьєвих пізніше появляться, бо їхній Ростик судить Яну Тищенко на замовлення президента Хазара. Тітка Люся і дядько Григорій Лаврентьєви із двору не виходять до людей. Встидаються. З вінницької телевізії до них приїздили, то замкнули хвіртку і заховалися в хаті. Ну, будь мені щасливою, доцю! – хутенько випалила мамуся, перехилила чарку і закашлялася. – Може понесла дитинку, завагітніла? Райгінеколог часто заїздить у М’ятну Яму, а я йому підвозю горівочки, котлєт домашніх…

Кася здогадалася, що райгінеколог приїздить до мами у М’ятну. Вона просто не може збрехати, що ніби то він приїздить сюди з іншою жінкою. На здоров’ячко тобі, мамцю. Я рада, що тебе люблять. Ти в мене красунечка у свої сорок. Правда, це дурне сіре життя, корова, свині, стадо качок висмоктали твою красу і гонор.

Вони зачали мене у цій М’ятній Ямі, у пахучій м’яті. Мама таки залишить мене у живих. Я вийду на світ і звикну до того, що в мене є тато Петро, який любить маму двадцять літ, ніби вчора лишень побачив.

– Та кажи ж уже, трясця твоїй рідній матері Вірі. Що там у тебе заварилося?

Вже захмелівши, Кася мовчечки налила собі ще чарку коньяку, жаждиво випила і заїла шоколадкою. Витягнулася на простеленому ліжнику, відкотилася у затінок від світла фар.

– Справа не в тому, мамусько, що я виходжу заміж, а – за кого.

– За податківця, за викладача Академії? За депутата? За автоінспектора… Та кажи ж уже! Потіш мою втомлену душу… Але грошей на весілля не маю. Ще раз кажу: позичати ні в кого.

– Я привезла тобі, мамцю, три з половиною тисячі доларів. До-ла-рів! Це майже тридцять тисяч гривень. Мені вистачить двісті. – Кася залізла під подолок строкатого батистового платтячка, вийняла з трусів пачку вологих «зелених» і положила перед мамою. Та схопила їх, злякано роззирнулася, чи не бачить стороннє око, заховала за пазуху.

– А звідки, Касю?

– Це лише аванс, мамко, за те, що ти не викинула мене після смерті Першого тата, що такою гарнюською народила, і що я досі в тебе не покрита.

– Теперка цнота ніц не варта. Навпаки: викликає підозру. Я ж бачила: після сьомого класу вслід тобі облизувалися старшокласники і парубота. То я думала, що в Києві ти – вже… Я ж твого Першого тата пустила до