Тимур Іванович Литовченко - Забути неможливо зберегти

наважився спитати Олег, хоча запитувати про це, либонь, було недоречно. Втім, незнайомець відповів:

– Вікторію. Цивільну дружину цього покидька.

– Вікулю?! – жахнувся Олег.

– Стули пельку!!! – гримнув незнайомець. – Це він її так називав!!! Він, Мжичик цей, падло інтелігентське!!! А ти не повторюй за ним, не смій повторювати, бо я не втримаюсь і…

Втім, батько Вікторії замовкнув, так і не розповівши, що збирався зробити з Олегом. Минуло кілька хвилин мовчанки, перш ніж ошелешений почутим журналіст наважився спитати:

– Але ж, наскільки я розумію, на «колеса» вашу дочку посадив Мертвяк. Ну, наркоман цей. Тоді як Араміс… Тобто Мжичик…

– Що – Мжичик?…

– Він навпаки кохав її.

– Кохав? – долинуло здивоване запитання з-за світлового конусу.

– Ну так! Він же…

– Мжичик сам тобі про це сказав?

– Так, Араміс… Тобто він сам розповів їхню історію. Розповів, як Віка… як ваша Вікторія підсіла на «колеса», до яких її привчив…

– Стоп! А через кого моя Віка почала приймати наркотики?

– Не через кого, а через що! Араміс… Тобто, Мжичик був зайнятий дисертацією, тому…

– То кого цей покидьок більше любив: мою чудову дівчинку чи свою засрану дисертацію?!

Олег вже й губи розтулив, щоб відповісти, але раптом спитав зовсім інше:

– А ви самі де були?

– Я?!

– Так.

– Біля її матері.

– А чому…

– Рак.

Вимовлене залізною інтонацією слово приголомшило журналіста, батько Вікторії вже продовжував:

– Ми розлучилися давно, дуже давно. На жаль, колишня дружина налаштувала доньку проти мене, і скінчилося все тим, що обидві попросили їх не чіпати. Я шкодував, проте кріпився. Коли ж дружина після багатьох років розлучення попросила мене приїхати, було надто пізно: вона вмирала від раку одна, полишена усіма… Мжичик не розповідав про матір своєї Вікулі, адже так?

– Ні, але…

– Ну от! Як бачиш, голубчику, літня помираюча жінка цього сучого сина не цікавила.

– А Віка?

– А Віки на той час вже давно не було. А цей паскудник навіть не цікавився, що сталося з жінкою, яка могла би стати його тещею.

– Тобто…

– Тобто колишня дружина покликала мене вже незадовго до смерті. Можна вважати, вона померла у мене на руках. Тим не менш, встигла розповісти все. Моя Віка закохалася в цього гівнюка Мжичика, віддала йому все тепло свого серця, тоді як він з року в рік длубався зі своєю клятою дисертацією. А тим часом знайомі гризли бідолашну дівчинку, брали її на кпини, влаштовували капості. Мжичик нічого не помічав. Не бажав помічати!.. Через це Вікторія підсіла на «колеса», хоча нічого нікому не говорила. Просто просила грошей у матері, а також продавала речі зі свого дому. А Мжичик все длубався з дисертацією! А коли нарешті захистився, то вбив мою дівчинку, напоївши її коньяком.

– Стривайте! – не втримався Олег. – Араміс розповів мені зовсім інше.

– Либонь сказав, що це вона сама випила коньяк, прийнявши «колеса»?

– Так, саме так. І тому він вирішив помститися Мертвяку…

– Ну, голубчику, то його версія. Але я йому не вірю.

– Чому?

– Бо бачив на своєму віку достатню кількість вбивць, щоб знати їхню паскудну породу.

– Але ж презумпція невинності…

Проскрипів ніжками по підлозі відсунутий стілець. Батько Вікторії підійшов до журналіста, трохи відвів зігнуту в лікті праву руку назад, різко вдарив бранця у сонячне сплетіння. Доки Олег захлинався повітрям, батько Вікторії повернувся за стіл і продовжив говорити рівним голосом:

– Це тобі за те, дурню, щоб не розумував понад всяку міру. Повторюю: моя донечка тримала коньяк спеціально для цього покидька. Коли він дізнався, що Віка сидить на «колесах», то дочекався, доки вона прийме дозу, напоїв її своїм коньяком, а потім почав удавати на публіці невтішного нареченого. Цей покидьок настільки повірив у власні вигадки, що навіть наркоману Мертвиченку помститися вирішив.

Між тим, смерть дочки підкосила мою колишню дружину. Їй ставало дедалі гірше. Коли вона звернулася до лікарів, було надто пізно. Грошей на лікування катастрофічно бракувало, бо Віка витягнула з матері на наркотики, що тільки могла. Тому хвороба швидко прогресувала, й коли я про все дізнався, було надто пізно.

Помираючи, колишня дружина благала, щоб я відшукав цього покидька Мжичика… і зіпсував йому решту життя, дізнавшись усю правду про смерть моєї… нашої Віки й посадивши за це на довгі роки. Ти й уявити не можеш, яких зусиль мені коштувало дізнатися про все! Але уяви – я дізнався. Мені не вистачило буквально кількох годин, щоб схопити цього покидька разом з іншими чистильниками у Києві. Довелось підключити тернополян, це було теж нелегко – адже я на пенсії, й вів справу неофіційно. Тернополяни ж перестаралися, тож маємо результат: Мжичика я відшукав, але не посадив, натомість на моїй совісті – чотири трупи. Цілих чотири!!! А я ж не хотів їх вбивати, бачить Бог, не хотів. А тепер ще й ти…

– А при чому тут я?…

Олег навіть зіщулився, намагаючись проникнути поглядом через світловий конус, щоб побачити