Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

головною метою якої стали дослідження індоєвропейських і слов’янських коренів польської культури і філософії. До цієї групи увійшли різні діячі, включаючи і членів довоєнної організації “Плем’я рогатого серця”, а також вчені із Польської академії наук, такі як професори А. Чарновский (язичник, нині покійний) [351.58–61]. Всі, зазначені вище особи, групи й організації не ставлять за мету створення язичницької конфесії, але тісно співпрацюють з нею.

Офіційно зареєстрованою в Департаменті внутрішніх справ Польщі (в 1996 р.) стала суто релігійна організація “Родзіма Вяра” (Rodzima Wiara), очолювана Станіславом Потребовскім. Нині “Родзіма Вяра” має п’ять регіональних громад з трьохступеневою організаційною структурою (земля, область і гніздо). Вона здійснює язичницькі календарні свята, родинні обряди (пострижини, весілля, похорон). У березні 2000 р. відбувся другий з’їзд “Союзу відродження ісконної віри”, а в березні 2004 – третій, який відбувся в Щецині (до речі, в залі Об’єднання Українців Польщі). Нині це найбільш авторитетна язичницька організація в Польщі.

Станіслав (Сташко) народився в Бресті, вільно володіє українською, російською, німецькою і нині, за його словами, є “єдиним у світі перекладачем з польської на африканс”. У 1957–67 рр. він служив у військовій авіації Польщі. Через непорозуміння з комуністичними властями деякий час він проживав у Німеччині та кілька років – у Південній Африці (ЮАР), що значно вплинуло на кристалізацію його расового світогляду. Він жартома, але не без гордості називає себе “громадянином Преторії”. Пан Станіслав – автор праці про довоєнну “Задругу”, що вийшла німецькою мовою в Німеччині “Zadruga – eine voelkische Bewegung in Polen”, яку він захистив як наукову дисертацію [573]. Нині С. Потребовскій працює вчителем гімназії і є одним з авторитетних лідерів польського праворадикального руху.

Польське визнання віри “Кредо язичника”, опубліковане в 1996 р., нині поновлено. Подаємо повністю його текст у перекладі на українську, отриманий від Станіслава Потребовского на Слов’янському Родовому Вічі у Києві влітку 2003 р.:

“1. Рідна віра поляків ґрунтується на спадщині лєхітів, інстинкті, розсудливості, досвіді, розумі й науці. Бути якомога більше причетними до її розквіту – наш обов’язок.

2. Рідновіри вшановують Богів, як і всі арії, вшановують Сонце і Всесвіт, Матір-Землю, нашу родительку і всю Природу.

3. У законах Природи постійно відкриваємо божественні сили, що правують Світом. Всіляке життя існує згідно з цими законами. Ми повинні їм підпорядковуватися. Отже, сповідуємо віру в життя згідно з законами Природи.

4. Сонцю, найближчому нам вогнищу ієрархічного, безкінечного, вічного і живого Всесвіту, завдячуємо всім на нашій землі. Разом з землею, водами, рослинами і тваринами ми є Його частинкою. Лише людина усвідомлює це, – через що на ній лежить відповідальність.

5. Звичаї та обряди є частиною життя нашої конфесії. Шануємо рідну спадщину лєхітів. Будемо спадщину Предків берегти, примножувати і збагачувати.

6. Нашим існуванням завдячуємо батькам і старшим Предкам. Їх шануємо, а пам’ять передаємо майбутнім поколінням. Ці покоління забезпечують вічну тривалість народу, його постійне відновлення, якщо вони відроджуються.

7. Життя є боротьбою, як і боротьба – життям. Боротьба – це рух до вдосконалення, прагнення вперед, подолання опору. У боротьбі нас підтримують інстинкти. Такими є закони Природи, вони незмінні, і стосуються кожної людини й кожного народу.

8. Тіло і дух творять нерозривну і взаємно обумовлюючу єдність і цілість. Це два боки і первістки цього самого буття. Рідновіри, підкреслюючи рівну вартість обох, прагнуть до їх рівномірного, сталого й одночасного вдосконалення.

9. Поступ кожної людини і народу визначає їхній характер. Він же є витвором спадкових рис, а також оточення, впливу середовища і виховання. Мірою цінностей людей і народів є їхній доробок і лише згідно з ним оцінюємо їх.

10. Помилитися і провинитися може кожний з нас – буває таке в житті. Помилку й провину можна виправити, а стерти можна власними ділами. Такі споконвічні основи лєхітів, балто-слов’ян і всіх аріїв.

11. Горе й страждання застерігають нас про небезпеку, а також пробуджують захисні сили тіла і духа. Вони викликають не лише потрясіння, але й допомагають оздоровленню. Вони не є ані добрими, ані поганими. Так проявляються закони Природи. Народження і смерть особистості є необхідними для постійного підвищення якості Роду, Народу. Вони не є ані карою, ані нагородою. Наша участь у творчому розвитку Всесвіту забезпечує нашу безсмертність.

12. Безсмертя досягаємо через нащадків і творчу діяльність, яку дає нам найбільша радість життя. Творчість у народі й для народу визнаємо піднесеною і найвартіснішою.

13. Лєхітські етичні основи спираються на божественні закони Природи. Найвищими цінностями є знання і сила, розум і здоров’я, правота і міць, відповідальність і життєвість, гідність і ретельність, витривалість і відвага, вірність і сильна воля, гордість і вправність. Поборюємо у собі неуцтво й слабкість, глупоту й хворобу, засуджуємо вагання, фальш і підбурювання, страх і податливість, покору й пасивність. Прагнемо до Величі, Міцності, Краси, Правди й Добра.

14. Життєдіяльність згідно з законами Природи і прилучення до вічного розвитку Всесвіту придає життю кожного з нас значення його величі й святості, яке виходить поза буття особистості.

15. Польський лєхітський народ і його сусіди разом з іншими балто-слов’янськими народами належать до великого роду арійського люду Європи. Прагнемо відновити розірвану в минулі віки єдність між ними, а також єдність між нашим походженням і віросповіданням, щоби на ній ґрунтувалося духовне й матеріальне буття народу. Польща-Лєхія-Балтославія-Арія – це наше покликання. Слава їм!

16. Вічно розвивається всеохоплюючий Бого-Всесвіт – слава Йому! Почесним покликанням є дієва участь у цьому розвитку і постійне збільшення цінності життя, щоб його робити ліпшим і гарнішим, щоб воно було домінуючим чинником згідно з творчою Волею Всесвіту.

Нехай Добре стає Ліпшим, а Могутність – безкінечною!”

Польські язичники називають себе прадавнім ім’ям своїх предків – лєхіти. Звідси і назва країни – Лєхія, і назва язичницького журналу “Страгона Лєхія”. Горазд Драгомир Богданович пояснює, хто такі лєхіти: “Це не просто релігійна меншина, а зародок нового етносу. В історії вже бували випадки, коли незначні етнічні чи релігійні групи завойовували панівне становище над величезними біомасами, на зразок тієї, в яку перетворилися сьогодні поляки, що перестали бути нацією” [572. 6].

У Польщі вже зареєстровано п’ять язичницьких громад: Великопольська (Познань), Малопольська (Краків), Сльонска (Вроцлав), Поморська (Щецин, Кошалін), Мазовська (Варшава) [465].

Відомі в Польщі також спроби перетворити традиційне польське язичництво на реформований монотеїзм (на чолі зі Свантевитом) на зразок української РУНвіри з Дажбогом. На початку 90-х років заснований, так званий, “Родзімий Костел Польскі”, який включає в себе всіх бажаючих, незалежно від віросповідання. Тобто сюди можуть входити католики-двовірці, які поклоняються Ісусу і Свантевиту одночасно, не вбачаючи між ними різниці. Рідновіри-язичники Польщі дистанціюються від цього неприродного угрупування.

Крім суто релігійних язичницьких громад, у Польщі створено чимало громадських