Людмила Когут - Мудрі жінки

Через декілька днів випадково зустріла в місті Ігоря з молодою вродливою жінкою. Він ішов з нею, сміючись, не криючись, легенько обнімаючи її за стан. Зустрівши Оксану, трохи знітився, але швидко опанував себе, привітався і пішов далі, не знімаючи руки з талії молодиці.

Жінка остовпіла! От тобі і крутий поворот у сімейному житті подруги!

Будь мудрою! Як сказати правду?! Почекаю!

Це був саме той випадок, про який вони із Ларисою говорили: дружина тяжко працює за кордоном, але має працювати ще більше — до втрати свідомості, щоб заглушити в собі всі бажання, і повинна думати тільки про свого чоловіка, якому регулярно висилає зароблені нею важкі гроші.

Ці долари він із легкістю витратить, і ще добре, якщо на дітей і на себе. А якщо гроші, зароблені дружиною за кордоном, чоловік витратить на коханок і пиятику? Ігор не був пияком. От тільки за відсутності дружини він знайшов собі коханку, яка з радістю приймала його дарунки, куплені за гроші дружини.

Що Оксана могла розказати своїй подрузі? Ще раз наголосити, що їй знову не поталанило? Чи підтвердити теорію, що чоловіків, які знаходять собі пасію, ніколи і ніхто не засуджує? Зрештою, що можна Ігореві закинути? Дружина поїхала, не знати, що робить там між чужими людьми і яким чином заробляє гроші!

Одне слово, те, що можна чоловікові, жінці зась! Так було, є і, напевно, буде завжди…

Оксану це розлютило. Чому так несправедливо? Вона була незгідна з цією, прийнятою кимось давно аксіомою, та змінити думку інших — не в її силах. Вона не могла зателефонувати подрузі, не наважувалася розповісти правду.

Через тиждень Лариса зателефонувала сама. Вона вже знала про зраду чоловіка. Ігор сам повідомив телефоном, що йде до іншої жінки, розлученої, без дітей. Діти Лариси та Ігоря вже дорослі, мати спроможна їх забезпечити. Якщо буде потрібна його підтримка, то він допоможе.

Лариса не плакала, тільки важко зітхала. Сказала, що давно мала передчуття про таку розв’язку її складного сімейного вузла.

Для себе вирішила: залишиться працювати за кордоном стільки часу, скільки витримає морально і фізично.

Оксана зраділа, що про такі неприємні речі подругу повідомила не вона. Час за працею спливає швидко. Лариса і не зауважила, як минуло ще півроку. Давно закінчився термін її гостьової візи, продовження немає.

Отже, буде працювати нелегально, бо, виїхавши зараз з Америки, назад уже не повернеться ніколи. Порушила закон…

Життя в кожного йде своїм шляхом — Оксана працює і живе вдома, Лариса живе і працює у США. Часто спілкуються телефоном, листуються.

Минуло ще півроку. Оксана знову летить за океан. Ці подорожі в багатьох її знайомих викликають заздрість, але в одних вона біла, в інших — чорна.

Кожній людині Бог вказує її дорогу, призначає визначену вище частку щастя і радості, смутку, горя і печалі. Оксана знала, що абсолютного щастя немає ні в кого і треба уміти радіти життю, хоч би яке воно було. От і її життя — не мед.

Напевно, найщасливіші люди ті, які вміють задовольнятися малим. Але таких людей мало, серед заробітчан їх можна полічити на пальцях. Це особлива категорія людей. Вони поміняли місцями основні життєві доктрини: живуть для того, щоб працювати, а не працюють для того, щоб жити. Вони працюють і не втрачають жодної можливості заробити хоч декілька доларів. Бідолашні! Вони не знають, що заробити всі гроші неможливо!

Та й заробітки їх є мізерними і копійчаними, не те, що капітали товстосумів!

А вони, нещасні, віддають своє життя на чужині зеленому монстру — долару. Гроші ж витрачають тільки на необхідне, бо решту — в конверт, додому.

Про те, щоб піти в театр, на концерт чи на виставку, не може бути й мови, бо для цього треба розміняти аж стодоларовий папірець! Живуть за кордоном десятки літ, тільки працюючи. Найбільше, що можуть дозволити собі заробітчани, — піти в російський ресторан потанцювати або виїхати кудись на природу. Але обов’язково з випивкою, на це грошей не шкода!

На таку сумну заробітчанську тему Оксана розмовляла з одною літньою американкою українського походження. Вони летіли разом у США. Таке бачення усього заробітчанства американцями її дуже засмутило. Але заперечити вона не могла, бо усе, зрештою, сказано…

Зустріч із Ларисою через рік Оксану вразила — із невдахи, завжди убого вбраної, Лариса перетворилась у цікаву сучасну жінку. Що робить одяг і макіяж із жінкою! Чудо! Прийшла на зустріч у стильних світло-голубих джинсах, коротенькій модній джинсовій курточці, гарному спортивному взутті, з красивою торбинкою.

«Майже фотомодель середнього віку», — так Оксана, сміючись, назвала Ларису, коли подруги нарешті зустрілися після довгої розлуки. Побачивши загадковий блиск в очах подруги, Оксана зрозуміла, що фортуна повернулась до Лариси лицем. Ну і Слава Богу!

Перша важлива новина — вона змінила роботу. Працює в українській сім’ї, доглядає стареньку жінку. Друга новина — Лариса зустрічається з чоловіком і, здається, закохана в нього. Оксана щиро зраділа таким довгоочікуваним змінам у житті безталанної подруги.

Після того, як чоловік пішов із сім’ї, Лариса була в стані депресії. Важка робота, неприємності вдома — усе це не спонукало до гарного настрою. Тепер усе потроху налагоджувалося, і Оксана з цікавістю, майже не дихаючи, слухала сповідь подруги.

Лариса доглядала жінку-українку поважного віку. Ця праця після роботи нянею в єврейській сім’ї була для неї майже відпочинком. Прибрати, випрати — хіба це складно для слов’янської жінки, яка коня на скаку остановит, в горящую избу войдет? Зварити їсти на двох осіб, коли в тебе під руками незліченна кількість продуктів, — для Лариси це просто! Американці навіть українського походження завжди дивуються, які наші жінки чудові господині. Якби ж вони знали, як наші жінки з нічого роблять чудовий салат, так само, як американські жінки з нічого роблять скандал.

Такою вередливою була і бабця, за якою доглядала Лариса. Але, зважаючи на досвід попередньої роботи, заробітчанка навчилась опановувати себе.

Подруги обговорювали все: від дріб’язкового і незначущого до найважливішого —