Олександра Вулфа - Долина богів. Історії з Кремнієвої долини

таких фундацій, як Rockefeller Foundation, або для дуже заможних осіб, як-от менеджер хедж-фонду Кен Ґріффін, а також казино та сімейний фонд.

Через кілька років Таску зателефонували з офісу губернатора штату Іллінойс із пропозицією стати заступником губернатора штату. Тож у віці 29 років він пішов працювати до губернатора Рода Благоєвича, якого згодом звинуватили в корупції. «Думаю, існує більш компліментарна причина мого працевлаштування і менш компліментарна», — пояснював він. Перша полягала в тому, що Таск був достатньо молодим, і, на його думку, Благоєвич вважав, що для нього буде прийнятним працювати понад 90 годин на тиждень. Менш компліментарна така: «Я був пацаном, і він міг обдирати штат, як липку, а я б цього ніколи й не помітив, що також, можливо, було правдою». Коли Благоєвича усунули з посади в 2009 році, кожен нормативний акт, написаний Таском, мусили перевірити щодо законності. Губернатора так часто не було на місці, що прокурори засумнівалися, чи він узагалі мав щось спільне з усіма актами, ухваленими в період його каденції.

Цей досвід спонукав Таска покинути державний сектор і податися в бізнес. Він ознайомився з Чиказькою лотерейною системою і вирішив, що знайде спосіб зробити її прибутковішою та популярнішою. Тож він представив свою ідею всім великим інвестиційним банкам, повідомивши, що хоче збудувати бізнес на приватизації державної лотереї. «Суперечлива ситуація — я обрав неправильний банк — Lehman Brothers, — сказав він. — Вони цілком дотрималися свого слова, через що я їх і вибрав, та вони також обвалили глобальну економіку».

Його здатність працювати в багатьох сферах стала можливою завдяки його частці в Uber. Одного дня 2012 року Таску зателефонували з маленького транспортного стартапу, який уряд намагався закрити. Саме Каланік повідомив йому, що не може запропонувати Таску гонорар, і замість грошей заплатить акціями. Tusk Strategies перетворилася на перший департамент Uber зі зв’язків з урядом. Він ініціював кампанії проти міських чиновників, зокрема мера Нью-Йорка Білла де Блазіо, який хотів підтримати традиційні види бізнесу — водіїв таксі з ліцензіями та водіїв лімузинів.

Тепер інші компанії Таска сподівалися від нього того ж. Вони приходили до нього й казали: «Я хочу бути, як ТК» — Тревіс Каланік, тобто, так само обійти урядові перешкоди. Донедавна у технологічній індустрії уявлення не мали, як вести справи з урядом, думав Таск. Коли вони почали створювати цілі нові індустрії й платіжні системи, не було чинного законодавства для незалежних автомобільних компаній або незалежних віртуальних валют на кшталт біткойнів. Таск виявив готовність і бажання стати посередником.

Один із клієнтів Таска — компанія розподілених реєстрів Ripple — була підставовою системою, завдяки якій біткойн міг працювати. За їхніх обставин він подумав, що для чиновників вигідно відрегулювати біткойн, бо вважав, що таке втручання допоможе легітимізувати цей бізнес. Регуляторна система зробить для споживачів роботу з новою валютою зручнішою і змінить на ліпше аутсайдерський статус біткойна. «Коли ви намагаєтеся запровадити нову валюту, вам потрібен план дій з урядом. Це неправда, що кожен стартап просто хоче уникнути державного регулювання будь-якою ціною. Дехто хоче, щоб їх не чіпали, дехто хоче забезпечення рівних умов — це цілком залежить від кожного стартапу». За допомогою регулювання обидві сторони, на його думку, отримають вигоду. «А що, коли ви оплачуватимете податки або парковку в біткойнах? — запитав Таск. — А що, коли уряд теж використає біткойн у своїх оплатах?»

Таск розробляв стратегію для кожної компанії так, як будував політичну кампанію. Зрештою, він працював пліч-о-пліч і з урядом, і з індустрією. Працюючи з вісьмома технологічними компаніями, він також готував сумнівну президентську кампанію Блумберґа на початку 2016 року, від якої той згодом відмовився.

Таск хотів, щоби політики бачили в технологічних компаніях донорів, а в їхніх споживачах — виборців. Наприклад, п’ять мільйонів людей, які грали на FanDuel — сайті віртуальних спортивних ігор, — голосували, і їм могло не сподобатися, як генеральний прокурор штату Нью-Йорк Ерік Шнейдермен обмежує їхні права. Вони могли б йому це пригадати, якби він одного дня раптом виставив свою кандидатуру на нову посаду. Державним школам могла не подобатися AltSchool — орієнтована на нові технології «мікрошкола», але батьки, яких не задовольняє освіта їхніх дітей, також є виборцями.

Таскові була в кайф ця бійка. «Ми просто, по суті, давали тягла мерові та таксистам, доки вони не поступилися», — згадував він про свою боротьбу від імені Uber улітку 2015 року. Він зробить таке саме для Tesla проти дилерів автомобілів, які намагалися регламентувати цю компанію електрокарів через те, що «тесли» продавалися безпосередньо споживачам в обхід дилерів. Це була проблема оцінки бізнесової мети компанії та представлення способу її досягнення з одночасним подоланням будь-яких політичних чинників, що можуть стати на заваді. Таск розробив комплексний підхід. Щоранку кожному клієнтові надсилали докладний виклад стратегії, з усіма тактичними кроками на цей день.

«На нашу думку, доки ми не увійдемо у ритм політичної кампанії, не вийде нічого, — розповідав він. — Зусібіч Uber був першим, адже, попри історію процесів Google і Microsoft у 1990-х роках, ці компанії розв’язували свої питання на федеральному рівні: йшлося про позов одного федерального управління щодо приватності та монополізму. Проте Uber став абсолютно новим способом ведення справ, — пояснював він. — Вони розхитували баланс інтересів у кожному політично активному місті». Uber, на його думку, став першим прикладом нової норми.

Для Таска та його компаній потреба нової компанії вирішувати проблеми з урядом — лише справа часу. Питання, на його думку, полягало ось у чому: «Коли просити вибачення і коли питати дозволу?» Тим, хто мав пристрасних споживачів було легше почекати, доки компанії доведеться просити вибачення в уряду, тому що на той час вона вже сформувала групи захисників. Коли новачок наважується на боротьбу, потрібні низові ініціативи, які розсилатимуть мейли, займатимуться законодавчим тарґетингом і розміщуватимуть статті в таких газетах, як San Francisco Chronicle, New York Times і Los Angeles Times.

Наприклад, щоб Uber залишився в Лас-Веґасі, клієнтам часто доводилося подавати петиції в боротьбі з однією з найсильніших профспілок у країні — профспілкою таксистів. На щастя, для Uber туристи, знайомі з сервісом у своїх містах, завзято обстоювали думку, що Uber повинен там працювати, щоб полегшити їхню відпустку.

На думку Таска, на деяких ринках, особливо в Лас-Веґасі, «структура дуже прихильна до традиційних видів бізнесу». Ліцензовані таксисти та їхні профспілки були відомі внесками у виборчі кампанії й намагалися використати цей чинник у зміцненні статусу-кво. «Ми могли боротися з конкретним чиновником, який був у долі з автодилерами», — пояснював він. За його словами, таке траплялося повсякчас.