Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

предків і що домішка слабших, (рецесивних) властивостей зникає, вироджується у нащадків. Цей закон генетики є надзвичайно важливий для нашої теми. Пам’ятаймо його. Та, хоч вони (рецесивні) і зникають, проте трапляється (дуже мало коли, що вони ніби раптово з’являються. Напр., в Америці біла мати породила від білого чоловіка чорну дитину (муринятко). Батьки, діди і прадіди обох — і чоловіка, і жінки — були всі білі. Чоловік подав до суду просьбу про розвід, оскаржуючи свою жінку в чужоложстві. А тому, що та жінка славилася на всю околицю як дуже чесна і моральна, то суд зарядив медичне слідство, яке виявило, що дуже далекий предок чоловіка був мурин. Таке явище називається атавізм, а його причини наука ще не знайшла (є лише теорії). Проф. Т. Морган висунув у 1910 р. хромосомну теорію спадковости. Як знаємо, тіло кожної живої істоти складається з мікроскопійно малих клітинок. Кожна клітинка має ядро (нуклеї), в якому є кілька пар «патичків», званих «хромосоми». В тих хромосомах містяться т. зв. «ґени», які є носіями властивостей, прикмет дорослої істоти. Кожний рід тварин чи рослин має свою сталу кількість пар хромосомів. Людина має їх 24 пари. Тіло живої істоти росте в той спосіб, що клітинка поділяється на дві; ці дві ростуть і поділяються кожна знову; ці дві кожна знову на дві і т. д. Цей поділ (мітозис) є надзвичайно цікавий процес (можна бачити через мікроскоп), який багато пояснив незрозуміле в спадковості. За браком місця тут не можемо його описати, лише скажемо, що КОЖНА хромосома ПЕРЕД поділом клітини розщеплюється вздовж, потім ці розщеплені стають попарно на середині клітини; тоді хромосома з’єднується з протилежною і, нарешті, поділяються на дві ґрупи, а кожна група відходить на протилежний (бігунковий) бік клітинки, і клітинка розділяється на дві. Таким, чином кожна дочірня клітинка дістає ВСІ гени матірньої.

Після з’єднання мужеського сімени (сперма у тварин, пилок у рослин) з жіночим яєчком (ова) в одну клітинку, вона починає ділитися, як описано вище, отже, починає рости нащадок, який ВЖЕ дістав материнські і батьківські хромосоми з ґенами. А в ґенах містяться всі властивості, всі прикмети дорослої істоти. Іншими словами, властивості дорослої істоти (отже, і людини) закладаються вже в хвилину запліднення матері батьком. Вже в первісній зародковій клітині існують майбутні властивості (чесноти і хиби) дорослої людини. Цей біологічний закон за наших часів набрав надзвичайно великої політичної ваги (про це далі).

Генетика, хоч і знайшла поки що лише частину законів спадковости дослідним шляхом, проте поставила вже практичне плекання й рас худоби, і рослин на твердий науковий ґрунт. Тепер садівники та скотарі вже не плекають насліпо. Вони вже знають наперед, яких саме батьків треба схрещувати, щоб мати нащадків з бажаними властивостями, і знають наперед, яких нащадків можуть сподіватися. Ми кажемо «можуть сподіватися», с. т. не цілком напевно. Це тому, що існує т. зв. кореляція властивостей, с. т. взаємопов’язаність одних властивостей з іншими. Ця взаємопов’язаність властивостей впливає на остаточні наслідки схрещування і передачі властивостей батьків нащадкам. Ось чому діти, хоч і подібні на батьків (братів — сестер), але не цілком тотожні з ними. Ми навели приклад схрещування і спадковости лише одної властивости (кольору) і лише в межах тої самої ґрупи. В житті ж паруються, схрещуються члени всіх ґруп, а до того ще долучається взаємний вплив (кореляція) властивостей, і все це значно ускладнює процес. Та для нашої теми вистачить знати загально лише ті два головні закони ґенетики, що ми їх навели: 1) схрещення протилежних (взагалі, неспоріднених) властивостей дає нестійких, частинно дуже неподібних до батьків нащадків; 2) у нащадків цих схрещенців (покручів) зникають, вироджуються слабші властивості, а натомість запановують сильніші (домінантні). Іншими словами, спарювання батьківських (батька і матері) СПОРІДНЕНИХ властивостей ЗАКРІПЛЮЄ ті властивості в нащадках, посилює їх. І навпаки, спарювання НЕСПОРІДНЕНИХ, а особливо ПРОТИЛЕЖНИХ (материнські протилежні батьківським) властивостей призводить до дисгармонії, конфлікту, БОРОТЬБИ МІЖ СОБОЮ тих властивостей, яка не припиняється, аж поки сильніші властивості не запанують, а слабші зникнуть в нащадках.

У зв’язку з нашою темою нас цікавлять закони спадковости для людської істоти. Щодо спадковости фізичних властивостей, то людина підлягає всім біологічним законам для ссавців, бо належить до тваринного царства ссавців. Але у людини друга частина її Я — частина духова — розвинена безпорівняно більше, ширше і глибше, ніж у тварин. Людина має душу (між іншим, індуси вірять, що і тварина має), а для людської цивілізації і культури ця друга частина людського Я, частина духова, є — о ціле небо — важливіша за фізичну частину Я. Важливіша, бо «дух животворить», бо творчий дух, що ним обдарував Творець людину, — творить культуру і цивілізацію. Повстає питання ВЕЛИЧЕЗНОЇ культурної, економічної, національної і державної ваги, а саме: чи в генах закладені також і духові властивості? Себто: чи духові властивості людини є СПАДКОВІ? Чи, може, навпаки — духові властивості людини формують обставини її життя після народження її, с. т. чи людина НАБУВАЄ їх сама під час свого росту?

Проблеми спадковості у людей вивчає відділ генетики евґеніка. Батьком евґеніки був Ф. Галтон (1822–1911), який заснував в Лондоні спеціяльний інститут для дослідження проблем евґеніки.

Досліджуючи спадковість у тварин, птахів, комах, рослин, науковці мали вільну руку спаровувати, що хотіли і як хотіли, а головно, могли мати протягом короткого часу багато поколінь і велике число нащадків. А до того ж вони досліджували фізичні властивості, що їх можна зміряти, зважити, бачити оком. Досліди ж над спадковістю людини натрапляють на великі труднощі, бо ж науковці не можуть спаровувати людей за своєю вподобою, та і треба б було чекати сотки років, щоб побачити наслідки у нащадках. А найголовніше — нас цікавить спадковість духових властивостей, а їх не можна зміряти метром, зважити на кілограми, сфотографувати. Правда, тепер психологи винайшли чимало технічних способів дослідити вроджені здібності та вдачу людини, але ті способи є поки що більш чи менш правдоподібним угадуванням.

З огляду на ці труднощі Ф. Галтон та інші дослідники мусили вжити іншого способу — досліджувати минуле якогось роду. Для ілюстрації цього способу наведім кілька прикладів. Волоцюга на ім’я Джюк мав двох синів, які оженилися з п’ятьома дегенеративними дівчатами. Від них протягом семи поколінь розмножилося 1200 нащадків. З того числа: 300 вмерло в дитинстві, 310 були професійними жебраками–волоцюгами, 440 різного роду каліками, понад 300 професійними проститутками, 130 засудженими злочинцями, 60 злодіїв, 7 вбивників і лише 20 вивчили ремесло, та й то 10 з