Редьярд Джозеф Кіплінг - Місто Страшної Ночі

забувай, що скоро — може, й завтра — з яєць вилупляться наші діти, і тоді нам треба буде спокою і простору.

— Твоя правда. Я про це й не подумав, — сказав Наґ. — Я вб’ю чоловіка й жінку, а коли пощастить, то й хлопця, і втечу. А про Ріккі-Тіккі тоді можна буде не турбуватись. Як дім спустіє, він піде звідси сам, і нам не доведеться з ним битися.

Ріккі аж затіпався а люті, почувши те. Аж ось крізь стічний отвір просунулась голова Наґа, і за нею повільно вповзло все холодне п’ятифутове тіло. Хоч який лютий був Ріккі, він ужахнувся, побачивши так близько величезну кобру Наг згорнувся, підвів голову й став прислухатись у темряві. Ріккі бачив, як холодно блищать його очі.

«Коли я нападу зараз, — міркував Ріккі-Тіккі, — Наґайна почує й приповзе йому на допомогу. А як чекатиму, він може вбити Високого Чоловіка. Що ж мені робити?»

Наг погойдав головою туди й сюди, тоді напився з глека, яким наливали воду у ванну.

— У Високого Чоловіка є палиця, що нею він убив Карайта, — просичав він. — Та коли він уранці прийде сюди митись, то, певне, палиці з собою не візьме. Я дочекаюсь його тут. Чуєш, Нагайно? Я чатуватиму тут у холодку до ранку.

Нагайна не відповіла, і Ріккі-Тіккі зрозумів, що вона вже поповзла геть. Наг тим часом обвився кільцями круг великого глека з водою, і Ріккі-Тіккі затамував дух. Він не важився ворухнутись і тільки за годину почав помалу скрадатись уперед. Наг спав, а Ріккі пильно дивився на нього, приміряючись, де краще вкусити. «Коли я не перекушу йому хребта зразу, — думав він, — тоді прощавай, Ріккі!» Він зміряв оком, яка завтовшки шия зразу за каптуром, — ні, товсто, не прокусиш до хребта. А вкусити нижче — тільки розлютиш Нага.

Лишалась голова: треба вчепитись у неї над каптуром і нізащо не пускати.

І Ріккі-Тіккі стрибнув. Нагова голова лежала долі коло глека, і тому Ріккі, вчепившись у неї зубами, зміг упертися в глек спиною. А тоді його підхопило й рвучко заметляло на всі боки, немов пацюка, яким бавиться собака. Наг бив і товк його об підлогу, об стіни, об бляшану ванну, але в очах у Ріккі жаріла лють, і він не розціплював зубів. Не зважаючи на удари. Ріккі стискав зуби все міцніше: він волів загинути, але не зганьбити свого роду. Йому вже паморочилось у голові, а тіло наче розривалося на шматочки. коли раптом у ванній сяйнула блискавка, загримів грім, гарячий вихор забив Ріккі дух. а червоний вогонь присмалив шерсть. То Високий Чоловік, прокинувшись від грюкоту, прибіг, вистрілив у Нага з обох стволів рушниці і влучив його нижче каптура.

Ріккі-Тіккі заплющив очі, бо думав, що і його вбило, але не розціплював зубів. А Наг сіпався в останніх корчах.

Високий Чоловік підняв Ріккі й гукнув:

— Алісо! Знов це звірятко. Цього разу воно врятувало від смерті нас із тобою.

Прийшла мати Тедді, бліда як крейда, і втупила очі в те, що лишилось від Нага.

А Ріккі поплентався до Теддіної спальні й насилу видряпався на ліжко. На м’якій подушці він до ранку облизував себе та обмацував — чи не поламав йому Наґ усіх кісточок.

Уранці, хоч усе тіло в Ріккі було ніби затерпле, він почував велике задоволення. «Лишається ще побороти Нагайну. — міркував він. — А її буде важче вбити, ніж п’ять Наґів. Та ще й діти її можуть щохвилини вилупитись — вона сама сказала. Ні, треба скоріше поговорити з Дарзі».

Ще перед сніданком Ріккі-Тіккі побіг до куща, на якому Дарзі виспівував у ранковій тиші пісню перемоги. Звістка про Наґову смерть уже розійшлась по садку, бо слуга викинув його труп на смітник.

— Гей ти, дурний жмутику пір’я! — сердито гукнув Ріккі. — Ще рано співати!

— Наґ помер, помер, помер! — заливався Дарзі. — Відважний Ріккі-Тіккі схопив його зубами за голову й не випустив. А Високий Чоловік приніс громову палицю, зробив нею «бабах!» — і Наґ розпався на дві половини! Більше він не ковтатиме моїх діток!

— Авжеж, авжеж! Але де Наґайна? — спитав Ріккі й пильно озирнувся довкола.

— До дірки в стіні приповзла Наґайна й покликала Нага. щоб вийшов негайно, — виспівував Дарзі. — Та вже неживий був її чоловік — його виніс на палиці чорний служник. Слава ж вогненноокому героєві Ріккі, великому переможцеві змій! — і Дарзі роздув горлечко, щоб завести пісню знову.

— Якби я міг добратись до твого гнізда, я б тебе навчив! — гукнув Ріккі-Тіккі. — Дурний співун. Тобі там угорі безпечно, а мені тут, унизу, треба воювати! Стули свій дзьоб хоч на хвилинку, Дарзі!

— Задля великого, славного Ріккі-Тіккі я все зроблю! — сказав Дарзі. — Що накажеш, переможцю страшного Наґа?

— Де Наґайна? Я вже вдруге питаю!

— На смітнику, біля мертвого Наґа. Слава Ріккі-Тіккі. білозубому Ріккі-Тіккі!

— Облиш! Краще скажи, де вона сховала свої яйця. Може, знаєш?

— На грядці, де дині, отам під парканом — там, де зранку найдужче сонце пече. Там, під широким листям, уже три тижні лежать вони…

— І ти досі не сказав мені? На грядці з динями, кажеш?

— Невже ж ти поковтаєш їх, Ріккі?

— Та ні, не поковтаю. Коли в тебе, Дарзі, є хоч крихта розуму, лети зараз на смітник, там прикинься, ніби в тебе зламане крило, і замани Нагайну сюди, до кущів. Мені треба на ту грядку, а як я бігтиму повз смітник, вона мене побачить.

Дарзі був відважний, але не дуже розумний: у його голівці не вміщалось більше однієї думки. Він знав, що Нагайнині діти вилуплюються з яєць, як і його власні, і йому здавалося, що нищити їх негарно. Але жіночка його була розумніша й знала, що з кобриних яєць вилуплюються кобри. Тому вона випурхнула з гнізда й лишила Дарзі гріти яєчка та доспівувати пісню про Наґову смерть. Дарзі був такий, як усі чоловіки.

А його жіночка полетіла до смітника і там жалібно-жалібно заквилила, безпорадно стрибаючи перед очима в Нагайни:

— Ох, крильце в мене перебите! Хлопчак із бунгало пожбурив у мене камінцем!

І застрибала ще безпорадніше.

Нагайна підвела голову й засичала:

— А! Це ти? Це ти остерегла Ріккі-Тіккі, коли я хотіла його вбити. Погане ж ти вибрала місце, щоб стрибати з перебитим крильцем!

І поповзла до пташки.

— Злий хлопчак поцілив мене каменюкою! — плакала та.

— Ну, потішся хоч тим, що я, з’ївши тебе, розквитаюся з хлопцем. Уранці мого Нага викинули на цей смітник мертвого, та ще до вечора хлопець у будинку лежатиме так само неживий. Нащо ти втікаєш? Однаково я тебе проковтну.