Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Нафта 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Нафта" автора П'єр Паоло Пазоліні. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 179
Перейти на сторінку:
насправді перед ним нічим не завинила й, відчуваючи, як завжди, тиху радість, подумки вже передчувала, як смакуватиме усі ті чудові страви, які подають у домах багатіїв, коли, не встигла Джана й рота розкрити, як хазяїн суворо забрав миску з-під носа, як „Коли творив свій суд Юпітер-пан“ (4)[125], додатково караючи її за ранкові провини. Серед її обов’язків було також ретельне купання Тристрама у великій ванні у лазничці колоніального стилю: саме того ранку вона не виявила достатнього старання, коли терла йому член та анус. Коли він уперше відібрав у неї її собачий харч, він помітив у її очах розпачливе розчарування й те, як вона поглянула на нього спідлоба, майже болісним поглядом. Віднині навіть те, чи погодують її, залежало від непередбачуваної волі хазяїна, проте Джана змирилася з цим, як і з рештою.

Усе це тривало лише кілька днів. Тристрам, як уже цілком зрозуміло, був зовсім позбавлений шляхетності. Отож, недовго поекспериментувавши над своїми садистськими розвагами, рішуче налаштований пронести спогад про цей досвід через усе життя, пронести з іронією, без ностальгії за його першою частиною, рабинею, та без найменших сентиментів через частину другу, її звільненням.

Для того, щоб звільнити її, чоловік обрав найліпший спосіб: хоча, якщо сказати правду, вибір був неширокий. Власне, вихід був лише один — залишити її в місії. У Хартумі була лише одна католицька місія, керував якою падре, голландець на ім’я ххх, він мав густющу шевелюру та довжелезну руду бороду, був ще зовсім молодий, не було йому ще й тридцяти, а на ˃ додаток до такої зовнішності мав ще й очі, що вічно навіжено сміються. Коли Тристрам вирішив передати дівчинку в місію, уже стояло на вечірньому, було страшенно спекотно, й буґенвілеї та червоні акації безживно звисали у тиші африканської ночі, десь удалині чувся тамбурин, і з мулових хатинок червоно-вохряного кольору у величезному кварталі, вкритому на дві п’яді розсипчастою пилюкою, не долинало ані звуку. Місія розташовувалася у маєтку, дещо подібному до того, що Тристрам винайняв на нільському узбережжі, але був він нескінченно більш жалюгідний. Щойно падре ххх, який уже знав про Тристрамові наміри й чекав на нього, побачив, що чоловік підходить до маєтку, почав надміру широко махати долонями, власне, сказати б, усіма довжелезними руками. Помахавши так, він неодмінно прикладав кістлявого вказівного пальця до губ, а в ласкавих очах мелькав веселий смішок: безсумнівно, так він показував Тристрамові, що тому слід поводитися тихо. Тож потому махання руками теж змінилися, втім, досі маючи цілком зрозумілий зміст. Цього разу вони Означали йти, знову ж таки тихенько, слідом за братом. Отак Тристрам, ведучи дівчинку за руку, опинився в кімнаті, що розташовувалася неподалік (звісно, це, мабуть, була вітальня), у якій були розчинені настіж двері на веранду, що виходила у погрозливо загущений ххх та пальмами, запилений сад. Стояла жарінь і непроглядний морок. Повсюдно на долівці у вітальні виднілися десь із чотири десятки майже непорушних тілець: це спали діти. Сон застав їх у найрізноманітніших та найбезладніших позах. Якби не незворушна тиша та особливість їхнього убогого біленького вбрання, можна було б подумати, що це тіла розстріляних дітей. Падре ххх, поклавши обидві ручищі собі на довбня, споглядав їх і від того майже розчулився й, безперечно, мав з того неабияку втіху. По його невідривному, наївно-блискучому поглядові, що втупився у гостя, було зрозуміло, яким кумедним видавалося для падре все це. Показавши свій організаційний шедевр Тристрамові у всій красі, виконаний простодушно та по-християнському скромно, — падре ххх прошепотів Тристрамові пройти до його кабінетика. У кімнаті було душно, але до всього на диванах та на стільцях, що їх було наставлено навколо маленького письмового столу, заваленого паперами, лежали важкі укривала. У цьому місці швиденько відбулося те, що насправді було перепродажем Джани, яка, нічогісінько не тямлячи, спостерігала за панами, котрі розмовляли між собою. Нарешті новий хазяїн взяв її за руку, збираючись відвести у спальню, до інших дітей. Але спершу він провів Тристрама до дверей. Тристрам погладив дівчинку по голові, як зазвичай іронічно усміхаючись, ніби зарано постарілий молодий американський морський піхотинець, потис руку падре. Брат, як завжди, зробивши надто різкий та веселий пірует, розвернувся, повертаючись у будинок. Джана пішла слідом, і попри те, що Тристрам так і лишився стояти на м’якому килимі пилу, що простелився широким запиленим шляхом, дивлячись дівчинці вслід, вона навіть на мить так і не озирнулася.

У небі над мусульманськими краєвидами показався місячний серп. Стояла темно-синя ніч. Вдалині лунала американська музика.

Розпочався не такий яскравий, а тому, так би мовити, менш „виразний“ та набагато довший за анабазис, катабазис[126] нашого героя. Тристрам і справді полетів літаком до Каїра (де погуляв містом), а потім поїхав до Александрії, збираючись повернутися додому морем. Але в Александрії існують певні, не лише археологічні, культурні звичаї. Там побачили й прожили життя письменники (наприклад Кавафіс), там є певне культурне товариство. Кружляючи центром міста, поки можна буде сісти на корабель, Тристрам зайшов у якусь книгарню, й кумедно, але першою книгою, яка потрапила йому до рук, була, хтозна-якого видання, маленька антологія „Капіталу“ Маркса. Цієї книжки він ніколи не читав, знехтувавши нею й у Кембриджі, де пройшло його навчання, й у Лондоні, де жив життям інтелектуала. Врешті-решт, Тристрам не читав чимало книжок. Завдяки своїй „втаємниченості“ через те, що був частиною найбільш культурно незабобонних представників еліти рідної країни, він мав змогу не читати фактично нічого, окрім газет та журналів. Більш того, відколи закінчив Кембриджський університет, він не прочитав жодної книги, окрім якоїсь дурнуватої монографії про Ейзенштейна та Ґічкока: він не знав ані слова ні з релігієзнавства, ні з лінгвістики тощо…, а про антропологію читав лише кілька рядків у Леві-Строса, коли вони були на піку популярності. Що ж до Фанона (теж надзвичайно модний автор), він чув лише з розмов. А тому гадав, що в основі таємниці Джани та тих, хто продавав її, існує „чарівний світ“, але інстинктивно й через власне звичайнісіньке неуцтво зводив усе це ніби до якогось належного, загалом незначущого й негативного незаперечного факту. Для нього, людини прогресивних поглядів, цей чарівний світ був не більш як забобонами (відверто кажучи, про нього він знав лише кілька банальностей, які знають геть усі). „Інакшість“ світу Джани, яка так і не озирнулася, це теж, вочевидь, чарівний світ, але виражався він зовсім в іншому, більш того, Тристрам інстинктивно приписував Джанні, хоч і вкрай грубо та лише теоретично, своє власне почуття осуду

1 ... 43 44 45 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нафта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нафта"