Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

як і розводили своїх клієнтів. Симпатичний харизматичний хазяїн не так вже й давно приїхав до Канади з колишньої комуністичної країни, і вже тут нарубав, наче капусти, гори з доларів, добре говорить і багато читає російською. Улюбленою книгою хазяїна є повість Ільфа і Петрова про афериста Остапа Бендера «12 стільців», а, певне, найприємнішим епізодом з цієї книги, як головний персонаж – пройдисвіт продавав нічого не варте ситце для проціджування чаю. Підприємець кидає десятками простаків: вигадує різні історії, грає на вразливих слабких місцях іммігрантів, дурить, як може, і в результаті підлеглі на руки отримують грошей менше, ніж обіцяно, а то й нічого не отримують крім чергової історії - страшилки, для кожного наївного окремої згідно з його бажаннями і страхами, щоб наймит був щасливий, що цілий і швидше накивав п’ятами.

Ще з більшою фантазією бізнесмен розводить клієнтів. Рекламує свої кухні, у яких двері відкриваються не вбік, як, зазвичай, в усьому світі, а знизу догори, як у космічному кораблі чи на полиці над головами авіапасажирів. Коли двері в кухонь відкриваються перпендикулярно підлозі, то її вартість 30 тисяч, а коли паралельно – то відразу 60. Увесь цей примітивний обман супроводжується псевдо науковими поясненнями, що кухня створена й зібрана за участі Штучного Інтелекту, яким хазяїн, певне, вважає себе і мого зятя – підсобника. Кухня, начебто, виготовлена на станках з програмним забезпеченням, а на звичайній дешевій маленькій пилорамі в орендованому захламленому гаражі. Мені здається, канадці обожнюють, коли їх дурять, інакше як пояснити, що на космічні кухні за космічними цінами хитруна завжди є черга.

Зятю дуже подобається зачаровувати людей своєю добротою і благородством. Хазяїн встановив кращому другу кухню за 9, а не за 12 тисяч, як усім, хоч її собівартість 500 доларів. Хазяїн запитав зятя, а за скільки б він встановив таку кухню своєму кращому другу. Зять зізнався, що не взяв би з друга ні долара зверху і встановив кухню за 500 доларів. Хазяїн розсміявся і сказав: зять хоч і думає, що він бізнесмен, але працює підсобником і доки не стане, таким, як бос, то не зможе в Канаді займатися бізнесом:

-Чесно й відкрито жити в Канаді не вийде.

Зять хотів показати хазяїну, що вміє розв’язувати питання й може стати гідним спадкоємцем його бізнесу: побачив сміттєвоз, який завтра мав вивозити сміття і попросив водія забрати сміття сьогодні. Водій зв’язався з диспетчером, отримав дозвіл, але компанія сміттярів виставила хазяїну зятя рахунок на 500 доларів за виконання термінового замовлення, хоч місячна плата за вивезення непотребу всього якихось кілька десятків доларів. Після цього переляканий зять хотів загладити свою вину, проявити себе з кращого боку і пропилотяжити салон авто хазяїна, але, коли тягнув величезний порохотяг, то розбив зібрану кухню. Такого в Канаді не пробачають: за ініціативу, та ще й невдалу, відразу карають.

За словами зятя, дуже толерантний хазяїн, якого чоловік моєї доньки вважає своїм другом і всім розповідає, що хазяїн обіцяв зробити його своїм наступником у бізнесі, не карав зятя, просто перестав йому платити зарплату, спочатку за роботу у вихідні дні, а потім і, взагалі. Просто не заплатив своєму майбутньому спадкоємцю супер прибуткового бізнесу 3 тисячі доларів чистими без податків. Канадець, який за долар чорта лисого заганяє в чистім полі, теж видавав себе за професора. Скільки ж у Канаді тих професорів? Зображав великого винахідника. Добре хоч не Вічного двигуна! Шахрай дуже переконливо розповідав зятю, що самотужки зібрав станки з програмним забезпеченням, які використовує в роботі. Зять був щасливий, що працює підсобником – носить легесенькі дощечки, здає пляшки, підмітає цех, чистить сніг у такого генія! Зятю дуже подобалося спілкуватися з професорами – шахраями, з усім погоджувався, отримував задоволення від того, що його дурять, зображав перед ними студента – відмінника, який цікавиться наукою і високими матеріями.

Спілкування зятя з канадцями нагадує мені те, як поводив себе мій найкращий університетський друг, який потім виявився геєм.У мене в студентські роки викликало якесь легке роздратування, що мій друг - однокурсник спочатку ледь не закохувався в усіх підряд хлопців, яких зустрічав, постійно розповідав мені, які нові знайомі чудові, розумні та красиві. Потім після того, як його нові кумири не звертали на мого друга ніякої уваги чи намагався його надурити, то розповідав мені, які вони погані. Один в один, як і мій зять! Всі роки навчання в університеті, щоб не брати грошей у батьків та підтримувати платні відносини з легкодоступними дівчатами мені доводилося працювати на кількох роботах двірником, і гей боявся мені зізнатися в коханні. Коли після закінчення університету його менший брат усе мені розповів, то я був дуже здивований другом, який іммігрував до Європи й щасливо живе в заміжжі з італійцем. Коли я написав про цю історію, то молодший брат гея ніяк не діждеться, коли я повернуся з Канади, щоб набити мені морду за те, що розкрив сімейну таємницю. І чого ото люди так бояться правди? Якщо хочете побити чи вбити того, хто говорить правду в Україні, то потрібно ставати в чергу? А черга така довга, що маєте записуватися та ходити на переклики? Так було в часи Радянського Союзу в чергах за дефіцитними товарами.

Батько інженерної науки не заплатив зятю зарплату за місяць, але ледь не на колінах просив вибачення і пояснив другу, що у нього суди й він сам весь у боргах, як у шовках, тож хай українцю щастить з пошуком наступної роботи. Хазяїн намагався якось приплести зятя до своїх справ, за які йому, начебто, світить суд. Обіцяв, що ім’я чоловіка моєї доньки не буде згадувати під час неминучого спілкування з Фемідою. Ще в перший день на роботі зять відверто розповів своєму улюбленому професору про себе. Зірка світової науки вирішила зіграти ще й на тому, що зять втік від війни й зробила тонкий натяк на можливість депортувати чоловіка моєї дружини з Канади до України та відправити його прямо на фронт.

Так само в Україні колись лякали нашу забиту малограмотну родичку, яка перший і останній раз взяла кредит у банку, 1 тисячу гривень. Не читала дрібним шрифтом написаний текст договору з банком і коли прострочила виплату, то відразу її борг склав 2 тисячі. Тоді ще не було колекторів і банківські співробітники натякали на необхідність їм якось віддячити, а коли жінка затягнула з розрахунком, то, наче сказилися:

-Коли ви до завтрашнього дня не сплатити борг, то до вас на