Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

І, дійсно, компанія витрачає кабелю значно більше, ніж потрібно. Співробітники завищували необхідну кількість кабелю для виконання нарядів і невеличкими бухтами в картонних коробках відвозили зайвий кабель до найближчого пункту приймання. Отримані готівкові гроші від продажу краденого клали собі до кишені. Власник і його помічник знали про ці крадіжки. Злодійство не становили ніякої загрози для компанії, а, навпаки, давали легкий додатковий заробіток бізнесу. Якщо співробітники писали в наряді більшу кількість кабелю, ніж потрібно, то замовник змушений був оплачувати не лише вартість вигаданого кабелю, а й роботи за його проведення.

Крадіжки стали вигідними і босу, і співробітникам. Давали змогу компанії збільшувати заробітки, а співробітники ще більше старатися й трималися за цю роботу ще й тому, що завжди мали ліві неоподатковані доходи. Могли самостійно встановити комусь камери спостереження, використовуючи матеріали компанії. Та не завадить і готівка від продажів краденого в кінці робочого дня. Власник бізнесу вдав, що нічого не знає про крадіжки й злодійство припинилися. Доки зятя не вигнали з компанії. Колишні колеги полегшено зітхнули й у цей же день поїхали здавати кабель до пункту приймання, що відтоді продовжується і нині. Без зятя співробітники компанії знову стали щасливими й тепер ще дужче моляться на свого боса.

Поступово для всіх стало ясно, що зять ще й найгірше за всіх виконує свою роботу майстра, яку відразу почав зневажати, бо прийшов у компанію, щоб стати помічником власника, а не рядовим співробітником. Коли зять зрозумів, що керівником у цій компанії йому не бути, то зненавидів власника компанії і всім співробітникам почав розповідати який дурень ними керує та не вміє вести бізнес, про що ті відразу донесли хазяїну, але той ніколи не зустрічав таких оригіналів і вирішив додивитися кіно за участі амбітного коміка до кінця та сприймав усе, що відбувається, як комедію.

Щось подібне трапилося зі мною, коли ще я вчився в початкових класах сільської школи. Тоді я вже став великим фанатом кіно й не пропускав жодного денного сеансу кінофільмів у сільському клубі, де кіномеханіком працював мій троюрідний дядько. Він гарно до мене відносився. Дарував мені афіші з малюнками й кадрами з відомих фільмів та фото, якими я обклеїв увесь куток біля свого ліжка в рідній глиняній хаті з очеретяним дахом. Того дня показували кінофільм однієї азійської комуністичної країни про те, як їхні партизани повбивали всіх своїх ворогів. Фільм був до того поганим і нудним, що всі діти вийшли з залу, і я залишився єдиним глядачем. Мій дядько приніс мені 5 копійок, які я відав за білет, і попросив мене йти додому, бо в нього багато домашніх справ. Не знаю, що на мене найшло. Я відмовився, хоч і розумів чим закінчиться така моя впертість і мені більше не дадуть ні афіш, ні фото та ненавидітимуть до кінця життя. Мені, дійсно, дуже сподобався фільм. Я хотів дізнатися чим все закінчиться на екрані. Пам'ятав слова своєї мами, яка казала, що все повинно робитися за правилами. Я сказав про це дядьку. Потім односельці навіть дивувалися, чому дядько не взяв мене за шкірку і не викинув на вулицю, що раніше завжди робив з такими зухвальцями, як я.

За демонстрацію крутості зять міг отримати великий штраф. Власник компанії, маючи стількох свідків, міг без проблем подати на мого зятя в суд за заподіяну шкоду професійній репутації, образу, приниження честі та гідності чи ще за щось і здерти з невдячного купу грошей компенсації й розділити їх зі своїм адвокатом. У Канаді багаті пенсіонери, вихідці з колишнього Радянського Союзу, за старою звичкою написали поганий відгук про крамницю, так власник магазину затягав їх по судах і добре натрусив собі з них грошей.

Певне, щоб заробити якусь грошину, зять домовився на станції техобслуговування, щоб за винагороду полагодили його старенький службовий мікроавтобус, але, щоб вартість ремонту була більшою, ніж коштує ця розвалюха. Зять чув, що такі фокуси спрацьовують в Україні. Ремонтники так зраділи, що навіть замовили таксі для зятя, яке відвезло його додому. Шкода, що хазяїн зрозумів новий спосіб заробітку зятя і за кілька сотень доларів відремонтував мікроавтобус й почав чекати нових витівок свого штатного гумориста.

У Канаді лаяти роботодавця – то остання справа. Ні в якому разі не можна говорити навіть про те, що вам не подобається там, де ви працюєте. Коли ви не будете показувати, що ви щасливі на роботі, то швидко станете безробітним. Ви повинні бути найщасливішою людиною на землі, бо вас взяли прибирати приміщення чи заливати бетон. Інакше – на вихід! Якщо співробітники токсичні, з негативом, їх відразу звільняють. Протягом усього часу роботи в компанії зять приходив додому і розповідав нам який дурний у нього керівник і як правильно керувати його бізнесом.

Зять десь вичитав, що коли у компанії організувати профспілку, то власник згідно з канадським законодавством зобов’язаний усім співробітникам підняти зарплату на 5 доларів, тож зять накупив м’яса та почав запрошувати колег додому на шашлик й агітувати провести установчі збори й створити профспілку, а його обрати профспілковим босом. Нарешті у зятя з’явився шанс стати начальником! Звісно після того, як з’їли шашлик, подякували за частування, ввічливо відмовилися створювати профспілку і розпрощалися з зятем, всі гості відразу бігли доносити про все власнику, який іржав з нової ініціативи зятя як кінь.

Власнику стало не до сміху, коли зять зареєструвався, як підприємець. Створив власний сайт. Зять пропонував усі ті послуги, що надає компанія, в якій працює. І до сьогоднішнього дня зять, як підприємець, не заробив ні цента, але відтоді всім може розповідати, що має бізнес у Канаді й українці йому заздрять ще більше. Канадський бізнесмен! Для реєстрації бізнесу в Канаді не потрібне громадянство цієї країни. Іноземці без проблем можуть відкрити компанію, навіть, дистанційно. Колега, який створював зятю сайт теж відразу доніс власнику. Красень-зять збирається відбивати у хазяїна клієнтів. Це стало останньою каплею. Терпіння хазяїна закінчилося. Він попрощався з зятем. Наступного дня вже офіційно з занесенням до службової історії з’ясувалося, що зять найгірше виконує наряди. Для зятя немає і вже ніколи не буде роботи на фірмі. Зятю найкраще звільнитися та отримувати допомогу по безробіттю. Щоб створити більшу профспілкову організацію, зять привів на роботу родича автодилера, який допоміг зятю купити авто за 1 долар, тож власнику компанії не довелося навіть шукати заміну профспілковому босу і майбутньому конкуренту по бізнесу.

На наступній роботі в Канаді зятя розвели на повну,