Василь Федорович Деревинський - В’ячеслав Чорновіл

Франчука. Своєрідною підтримкою таких дій кримської верхівки були протиправні дії консульських працівників міністерства закордонних справ Російської Федерації з оформлення громадянства Росії українським мешканцям півострова.

Нагнітання конфліктної ситуації в Криму не могло не стурбувати український політикум. В’ячеслав Чорновіл на засіданні Верховної Ради України 17 січня 1995 року закликав не зволікати з реагуванням на події в автономії. На його переконання, потрібно було вдатися до рішучих дій, адже назріло питання зміни статусу Республіки Крим. Чорновіл сказав так: «Можливо, як мінімум, щоб не дуже загострювати ситуацію, можна було б розглянути можливість перетворення Криму в автономну область»[392]. В’ячеслав Чорновіл виходив у своїх міркуваннях з тих реалій, що були на півострові, а це економічний занепад, розгул злочинності, низький рівень життя населення, падіння довіри до влади автономії, зменшення проросійських симпатій під впливом війни Росії в Чечні. Крім того, центральному уряду підпорядковувалися силові структури та більшість голів місцевих адміністрацій і ЗМІ. В’ячеслав Чорновіл був добре обізнаний із ситуацією на півострові, оскільки на початку березня 1995 року з низкою інших депутатів відвідав Крим.

У березні 1995 року В’ячеслав Чорновіл наполегливо добивався розгляду в сесійній залі питання про ситуацію в Криму. Як у 1992 році голова Верховної Ради України Іван Плющ, так і в 1995-му його наступник Олександр Мороз нехтували нагальністю втручання в події в автономії. 14 березня 1995 року В’ячеслав Чорновіл з трибуни Верховної Ради наголосив: «Учора голова Верховної Ради на Президії зробив усе можливе, щоб відсунути розгляд питання про ситуацію в Криму. Ситуація назріла, відтягувати нікуди. Там уже починають робити замах на членів уряду»[393].

У колонці шеф-редактора газети «Час-Time» від 17 березня 1995 року В’ячеслав Чорновіл виклав аналіз подій, які відбувалися в Криму. Він, не приховуючи тривоги, зауважив, що нестійка коаліція різнорідних сил (від проукраїнської кримськотатарської фракції «Курултай» до вихідців із одіозної «Росії»), яка намагалася усунути керівництво Криму, розпалася внаслідок інтриг, тиску й шантажу. З отриманої ним інформації випливало, що депутатів «обробляли» працівники федеральної служби контррозвідки Російської Федерації. Відбулося примирення нелегітимного президента Юрія Мєшкова з головою кримського парламенту Сергієм Цековим. Вони провели перемовини з приводу повернення Юрію Мєшкову якихось урізаних прав голови виконавчої влади, а також домовилися про чистки або відставку «занадто проукраїнського» уряду Анатолія Франчука. Для втихомирення опозиції до складу Президії Верховної Ради Криму включили депутата з найбільш проукраїнської фракції «Курултай».

В’ячеслав Чорновіл вважав слушними прогнози аналітиків, які твердили про загрозу нових, іще агресивніших, дій керівництва півострова, спрямованих на відрив Криму від України за підтримки Росії, якщо політичний катаклізм буде подолано. У Криму до Чорновола зверталися як українці, так і росіяни, як військовики, так і урядовці з єдиним проханням: «Робіть щось сьогодні, місяців через два буде пізно»[394]. Тому лідер Руху наголошував, що в ситуації, коли рейтинг обраного всупереч Конституції України президента півострова наближається до нуля, коли різко впав авторитет Верховної Ради Криму, яка недотриманням Конституції і законів України сама поставила себе поза законом, діяти необхідно дуже швидко. Адже було б самогубством чекати нового наступу сепаратистів. Ліквідація незаконного президентства, розпуск Верховної Ради Криму на підставі вимог Конституції України, як і розпуск Севастопольської міської ради, що «передала» місто Російській Федерації, скасування незаконно призначених виборів до місцевих рад Криму, запровадження прямого президентського правління в Криму й Севастополі, створення з представників державницьких сил (зокрема з частини депутатів існуючої Верховної Ради Криму) комісії з підготовки для Верховної Ради України законопроекту про статус Криму, – лише короткий перелік заходів, які потрібно було, на його думку, здійснити негайно. Разом із тим В’ячеслав Чорновіл зауважував, що слушними є висловлювання тих, хто вимагає розпочати наведення конституційного ладу в Криму зі скасування територіальної автономії півострова. В’ячеслав Чорновіл пропонував реалізовувати запропоновані рішення одночасно з вживанням популярних серед населення чітких заходів з викорінювання найбільшої в Україні організованої злочинності та збільшенням допомоги Криму.

Проголошення відновлення незалежності України. В. Чорновіл у центрі. Київ, 24 серпня 1991 р.

Вважаючи, що ситуація в Криму вимагає якнайшвидших дій очільників держави, В’ячеслав Чорновіл назвав поіменно осіб, які мали взяти на себе відповідальність за збереження української соборності. Це Президент України Леонід Кучма, голова Верховної Ради України Олександр Мороз, виконуючий обов’язки прем’єр-міністра України Євген Марчук. Звертаючись до них особисто, лідер Руху підкреслив: «Шановні, на вас пильно дивиться історія»[395].

Розгляд кримського питання на пленарному засіданні Верховної Ради України відбувся 17 березня 1995 року. В ході обговорення проблеми В’ячеслав Чорновіл підкреслив, що українська влада забарилася з її розв’язанням. Ба більше, саме попередня більшість у Верховній Раді та особисто її керівництво спричинили виникнення проблем у Криму. Адже встановлення територіальної автономії Криму не можна трактувати як відновлення історичної справедливості. У колишньому Радянському Союзі всі автономії формувалися на базі корінної нації, навіть якщо вона була меншістю. У кримському питанні ніхто не цікавився інтересами корінних націй. «Для кого ж ми робили цю територіальну автономію?» – запитував В’ячеслав Чорновіл. «Навіть корінного населення Криму не так багато, там лишилося те, що було до 1944 року, – вів він далі. – В основному для емігрантів з Росії і України, для людей, частина з яких, і то значна, переселилася в Крим уже 1954 року, коли Крим увійшов у склад України»[396]. Своїм рішенням депутати Верховної Ради УРСР заклали «міну сповільненої дії» під українську державність. Далі провадилася безвідповідальна політика керівництва України щодо Криму – «умиротворення» кримських комуністів-багровців, здавання однієї позиції за одною. При цьому не враховувалися інтереси корінної нації, яка єдина мала в Криму право на самовизначення. Кримських татар усунули з переговорного процесу між Києвом і автономією. Врешті, втратили контроль над інформаційним простором Криму.

Серйозною помилкою попереднього і чинного Президентів України В’ячеслав Чорновіл вважав відсутність у них бачення ефективної політики в Криму. Від пропозицій створити при Президентові чи уряді спеціальну структуру, яка б аналізувала й прогнозувала ситуацію в Криму, а також уживала запобіжних заходів, відмовився свого часу Леонід Кравчук. Не зробив цього і Леонід Кучма. Зважаючи на ескалацію конфліктів у Криму, В’ячеслав Чорновіл вкотре поставив перед керівництвом держави запит щодо потреби формування такої структури.

У своєму виступі В’ячеслав Чорновіл наполягав на ухваленні Верховною Радою України сміливих рішень для нормалізації ситуації на півострові. Підсумовуючи бесіди з кримчанами різних національностей, він констатував: «…Люди вже стомилися від політиканства. Усе більше починають розуміти, що за цією нібито політичною боротьбою стоять інтереси певних кланів. І ще люди просять нас приймати вже нарешті якісь нормальні тверді рішення і вводити ситуацію в законне русло»[397]. Тому політик наголошував на необхідності скасувати кримську Конституцію, ліквідувати посаду президента півострова, розпустити Верховну Раду Криму, Севастопольську міську раду, ввести в Криму пряме президентське управління, організувати проведення виборів до представницьких органів. Усвідомлюючи, що більшість у Верховній