Erleen Nord - Катарсис, Erleen Nord

— Ох, ну і жахіття, Дорруде, зачини ці кляті двері та більше ніколи їх у моїй присутності не відмикай, — крізь долоню, якою прикривав носа, промовив король. — Навіщо вам ця гнилятина?

— Гниття — процес, який необхідний для отримання деяких особливих властивостей… Це частина роботи, Ваша Величносте.

— Мій королю, думаю, нам варто навідатись до єпископа Атріда, — промовив Грофт, що теж взявся прикривати носа, хоча й знаходився найдалі від дверей. — Сподіваюся, церковний ладан переб’є цей жахливий запах.

Як тільки Дорруд залишився в підземеллі сам на сам зі своїми людьми, а король та його радник покинули штаб Союзу Вчених, він із полегшенням видихнув та попрямував до місця, де мали закопати тіло Корнелії. Те, як лопатою розгрібають землю, він почув ще коли спускався сходами на нижній рівень. Копав лише один чоловік, а інший стояв поруч зі смолоскипом.

— Досить лопати, розгрібай руками, — сказав Дорруд та зупинився біля чоловіків. — Обережно, щоб не пошкодив її.

Без зайвих слів чоловік відкинув інструмент та почав працювати пальцями. Він обережно знімав верхні шари землі, у кожен рух вкладаючи всю свою увагу. Зовсім скоро показалося білосніжне обличчя дівчини. Здавалося, це порожнє тіло застигло в тому часі, коли їй було двадцять п’ять років. Жодних ознак розкладання, наче вона просто спить. Та тіло порожнє: немає душі.

— Далі я сам, — промовив Дорруд. — Залиште мене наодинці.

— Звісно, як накажете, — промовив учений та вставив смолоскип у кріплення на стіні.

Дочекавшись, поки вони підуть, а їхні кроки припинять лунати з-за дверей, Дорруд став на коліна перед тілом Корнелії Йонатан. Він продовжив викопувати її, так само обережно розгрібаючи землю з її тіла: спершу голову, потім груди та живіт, а за тим і руки з ногами. Її білосніжна шкіра була білішою навіть за ту довгу сорочку, що прикривала тіло дівчини. Доторкнувшись до її щоки, він повільно перевів пальці до її ока, після чого відкрив його. Зелені, або ж навіть смарагдові очі, як і у всієї родини Йонатанів. Та життя в них не було.

— На диво, ти дуже схожа на Смарагд, — прошепотів він та взяв бездиханне тіло на руки, після чого підвівся на весь зріст. — Лише очі в неї сірі, а не зелені.

Смолоскип довелося залишити на місці, адже руки вченого були зайняті. Та це не завадило йому понести Корнелію темним коридором до однієї з кімнат нижнього рівня підземель учених. Там теж було темно, але кращим зором для Дорруда послугувала саме пам’ять. Він поклав її холодне тіло на охайне ліжко, після чого вийшов та зачинив двері.

— Послати когось, щоб попередити Смарагд, уже запізно, — пробурмотів він сам до себе. — Клятий Атрід, відвічна проблема. Сподіваюся, вони якось упораються.

Піднявшись сходами до просторої зали з кліткою, Дорруд побачив, як його піддані повертають усе, що було замасковано, до первинного стану. Також до нього підійшла й Марія.

— Усе пройшло добре? — запитала вона та знову, як і часто це робить, поправила мантію старшого вченого. Її погляд зупинився на забруднених руках Дорруда.

— Так, цілком.

— Зі знахідок загону Смарагд ми забрали все. Послати інший загін на пошуки чогось корисного?

— Так, обов’язково, — кивнув Дорруд. — Усі наші загони мають бути зайняті пошуками. Ми не можемо дозволити собі та їм ігнорувати розвідку підземелля. Як тільки вони повернуться, то нехай одразу ж вирушають по новому завданню. Просто пообіцяй їм більшу платню, якщо будуть відмовлятися.

— Може, все ж послати когось на підкріплення до Смарагд? — занепокоєно промовила Марія та перевела погляд на вчених, які переносили гнилі частини тіла монстрів від проходу в підземелля.

— У нас немає ні зайвих людей, ні кращої спеціалізованої зброї для них. Просто не переймайся через це,

— Дорруд обтер долоню об долоню, намагаючись позбутися бруду. — Спробуй знайти ще людей у місті, нам би не завадило більше рук.

— Добре, я зрозуміла, Дорруде. Щось іще?

— Тіло Корнелії, його б не завадило обмити від землі.

— Я займуся цим.