Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Виклик

Ранок приніс ще гірші новини. Після безсонної ночі Кейт спустилася на кухню і застала Ен, що стояла з опущеною головою, очі її блищали слізьми.

— Ти впорядку? — запитала Кейт, несподівано торкаючись болючої тиші.

Ен поглянула на неї з холодною байдужістю:

— Тебе це не обходить.

Кейт зітхнула важко:

— Ясно. Ну що ж...

На мить між ними повісилася нерозривна напруга. Потім Ен, вагаючись, тихо промовила:

— Лукар кинув виклик Ділану.

— Виклик? В сенсі… на поєдинок? — Кейт запитала, не в силах повірити своїм вухам.

— Так. У нас є закон: якщо ув’язненого присуджують до смерті, може відбутися поєдинок, — пояснила Ен, немовби намагаючись згладити удар новини.

— Нічого не розумію, — прошепотіла Кейт, відчуваючи, як земля під ногами починає хитатися.

Ен поклавла руки на стіл, мовби шукала втрачені слова:

— Лукар поручився за матір.

— І якщо він виграє, то зможе забрати свою матір? — не впевнено запитала Кейт.

Ен кивнула, але її голос лунав майже як вирок:

— Це поєдинок на смерть. Він закінчується лише коли хтось помирає.

— І Лукар вирішив битися із Діланом, — сказала Кейт, майже розгублено.

— Він дурень, — зірвалася Ен, — він не врятує її! Він слабший за Ділана. І, — Ен зробила паузу, не впевнено підбираючи слова, — і коли Ділан під час поєдинку виграє, він не зможе жити з тим, що  вбив брата.

Кожне слово розлунювалося у холодному ранковому світлі, мов важкий камінь, що падає на душу. Кейт відчула, як в серці зароджується жах перед неминучою розв'язкою.

Кейт заплющила очі, намагаючись зібрати думки, але вона знала, що відповідь уже не зміниться. Поєдинок між Лукаром і Діланом невідворотний, і його наслідки, незалежно від того, хто переможе, торкнуться кожного з них.

— Ми повинні щось зробити, — тихо сказала Кейт, не знаючи, чи шукає вона вирішення, чи просто прагне вигукнути, щоб розсіяти цей морок.

Ен мовчки лише похитала головою. Ранок був сповнений суму і болю, а кожне слово нагадувало про неминучу трагедію, що наближалась, як холодний, невблаганний вітер.

Ен тихо зітхнула і сказала:
— Поєдинок буде ввечері. Ми нічого не можемо зробити.

Ці слова, як холодний порив вітру, проникли в саму душу Кейт. Вона стояла, слухаючи їх, відчуваючи, як час сповільнюється, а невідворотність майбутніх подій огортає кожен її дихання. Ранкова тиша, яка ще недавно намагалася дарувати хоча б крихітку спокою, тепер наповнилася тінями розпачу та безсилля.

Кейт не могла повірити, що все так просто вирішилося: поєдинок, де вирішуватиметься життя і смерть, відбудеться вже сьогодні ввечері. Вона відчула, як серце стискається від болю та страху, але разом з тим і відлунням рішучості. 

— Чому саме сьогодні? — тихо прошепотіла вона, дивлячись на Ен, чия обличчя було сповнене суму і безвихідності.
— Ніхто не може змінити давні закони, — відповіла Ен, не піднімаючи очей. 

Кейт відчула, як страх, що кивнув у її душі, поступово змінюється на внутрішню тривогу. 

Вона повернулася до вікна, де ранкове світло ще ледь пробивалося крізь хмари, і довго дивилася вдалечінь, де майбутнє здавалось так невизначеним і безжальним. Усередині неї кипіла боротьба: з одного боку, бажання втекти від цього хаосу, з іншого — збереження надії, що, можливо, навіть в останню годину можна знайти шанс змінити долю.

Коли Ен мовчки повернулася до кухні, Кейт прошепотіла самій собі:
— Ми не можемо дозволити цьому статися. 

Невідворотність поєдинку вже повисала над усіма, мов темна хмара. І хоча відповідей не було, кожен удар серця нагадував, що час минає, і що завтра може стати останнім днем у їхньому знайомому світі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍