Мері Горн - На грані, Мері Горн

Захар

Тільки Андрій знав про мій план. В принципі, саме цей хлопець його і вигадав. Як би я спочатку не був проти лікаря та не мав бажання залишитися в своїй улюбленій кімнаті, все змінилося. 

Я вирішив, що хочу вступити до універу та почати навчатися. А там і в майбутній професії цей візок взагалі не вписується. І насправді...якби я не хотів цього сприймати але певні фрази Віолетти мене заділи

 Зараз же вона дивиться на мене з таким захопленням і здивуванням що просто не можливо стримати посмішку і не тільки. Вона настільки ідеально вписалася у мої обійми що я не хотів її відпускати. Але на жаль дівчина відсторонилася знову дивлячись на мене і посміхаючись.

— Захар, в мене вже щоки болять, — сказала вона знову з посмішкою.

Я тихо засміявся. Моментами вона була настільки смішна та мила що я просто не міг встояти. 

— Ну то не посміхайся, — відповів я а тоді зробив серйозний вираз обличчя, — І взагалі. Ти зараз без жодного натяку повинна зійти на низ і сказати що в мене є сюрприз. Звичайно ж, якщо ти будеш так посміхатися то вони все зрозуміють. 

— А я не можу. Не можу перестати бо я шалено рада за тебе. І бачиш, все ж не даремно я тоді ризикнула твоєю довірою. Так би Андрій не зявився і нічого б не змінилося.

Вона підняла голову і глянула на мене з викликом. Я повторив її позу а тоді глянув на неї.

— Тобі в життя важливіша вигода від справи чи довіра близької людини. 

— Звичайно ж довіра, — сказала вона .

Я підняв брову.

— А тоді ти чітко дала думку що я для тебе ніщо а вигода тобто результат це все.

Віолетта закотила очі і відмахнулася рукою.

— Ну все. Це було в минулому. А зараз думаю варто спускатися.

Ми як завжди скористалися ліфтом бо сходи то надто багато сил і Віолетта пішла перша. 

— Не погодився? — спитала мама

— В Захара є для вас сюрприз. Тільки спокійно і...не знаю що ще сказати. 

Я вдихнув і видихнув. Пройшло надто багато часу. Можливо я вже не впишуся у сімю так як раніше. Я сам намалював стіну між мною та батьками. Але попри це мені здавалося вони все одно мене любили. А зараз і настав момент не тільки думати а й зрозуміти.

 Я ступив крок що було для мене дещо дивним. За ним іще один а за тим уже побачив нашу кухню і...батьків.

Мама дивилася на мене великими очима, батько встав але впав назад на крісло а Ден присвиснув.

— Я справді це бачу? Летті, вщипни мене, — сказала Маряна. 

— Це справді. В мене була та сама реакція. 

Ще напевно з секунду панувала тиша після якої я сказав.

— Мені починати боятися? Чи я в такому виді не приймаюся?

 Мама підхопилася та почала іти до мене.  Я побачив на її очах сльози.

— Дурник ти Захар. Не приймається. Ну ви чуєте?

Вона опинилася біля мене і коли міцно обійняла я заспокоївся. 

— Боже яка я рада. Це справді ти. Якщо це сон то я не хочу прокидатися.

Відчувши незабаром руку батька на спині я зрозумів що він також тут. 

— Мамо, можливо перестанеш плакати? Враження що я помер з твоїх емоцій, — сказав я сміючись.

— Ну ти і жук. Це не можна було хоча б раз на цей сюрприз натякнути? — спитав батько

— Сюрприз для того і сюрприз щоб про це ніхто не знав, — сказав Ден і я глянув на нього та підморгнув.

 Мама нарешті відсторонилася хоча не буду брехати, це було відчуття приємне. А тоді підскочила.

— Тобі ж напевно не можна довго стояти. От ми з батьком дурники. Сідай.

Батько відсунув один стілець і я сівши глянув на нього. Той мені посміхнувсяа тоді поклав руку на плече.

— Ти зробив нам з Віолеттою найпрекрасніший сюрприз що міг бути. 

— А я тут при чому? Це все Андрій. Я про це тільки нині і дізналася, — сказала Летті котру вже посадили поруч. 

Дивно, як це ми завжди сидимо один біля одного. То на дивані, то тепер за столом. 

Ден навпроти простягнув мені руку і я стукнув своєю по його.

— Гі-і-і-і то ти знав, — сказала мама дивлячись на брата.

— Це сталося чисто випадково, бо хтось у двері влітає а точніше шкутильгає без стуку,— сказав я.

 Вчора у своїй кімнаті я хотів взяти книгу зі шафи до котрої дотягнутися з ліжка не можливо. Я знав що батьків вдома немає саме тому встав і підійшов до полиці але двері надто різко відчинилися чим налякали мене і Ден дивився на мене як на прибульця. Реакція брата була більш відвертою навіть ніж Віолетти. Напевно, якщо в моїй кімнаті були миші то вони від такої гучності голосу і повтікали. Витягти з брата обіцянку що це між нами було важко, але все ж я впорався. За вечерею ми всі ду-у-уже активно говорили. 

— Мамо, тату, я можу у вас дещо попросити?— спитав я все ж наважившись.

— Звичайно,все що завгодно. Ти нам такий феномен влаштував.

Я прикусив нижню губу і відчувши теплу долоню Віолетти на своїй що було дивним жестом посміхнувся.

— Я хочу поїхати навчатися у місті.

Батько підняв свої брови.

— Віолетто, а ти випадково мого сина по дорозі не поміняла.

Ця фраза викликала в усіх сміх.

— Я тобі скажу більше. Вона казала, що мене інопланетяни поміняли, — сказав я.

— Ну, розумієш Захар, ти тільки почав відновлюватися. Мені...страшно відпускати тебе самого в місто на навчання. Доречі, на кого саме ти хочеш вступити?

Я прикусив нижню губу і глянув на Летті. Вона з зацікавленістю дивилася на мене.

— Лікар. Я хочу стати лікарем