Мері Горн - На грані, Мері Горн

Через два дні

З Андрієм я так і не стикалася. З Привидиком переписувалася кожного дня. І кожного дня ламала собі голову. Чомусь, зараз я все більше думала що все це справа Захара. Але...котрась частинка мене не вірила що це справді може бути він. Я хотіла висунути цю теорію але напевно сама відповідь, схожа до ''Ну нарешті ти здогадалася'' мене лякала. 

Я нервово крутила у своїй руці ручку. Сьогодні Захар написав прийти швидше. Адже саме сьогодні і є день річниці його батьків. Я памятала про сюрприз але сам Захар не розколювався якого саме типу він має бути. Просто попросив допомогти але нічого не питатися. 

З однієї сторони я вже уявляла щасливий вираз обличчя Вячеслава та Маряни а з іншої уява малювала малюнок як в них стається інфаркт, але думаю це достатньо не правдоподібна картина 

Я в передчутті взяла телефон. Все ж за ці два дні я надто багато крутила в голові і надто багато на що ставила здогадки. Але коли зайшла в чат то похитала головою. Ні, Захар же ніколи не дивився аніме. Як мінімум в школі. І до тогож у нього інший акаунт у інсті. Це не він. ( Так, я знаю що акаунтів може бути безліч). Я важко видихнула і глянувши на годинник вирішила вже іти. 

На дворі на щастя сніг не падав, але було достатньо холодно щоб я підняла чи то плечі до рівня голови чи то голову настільки запхала в свій шарф. Постукавши у двері я почала переминатися з ноги на ногу.

— Віолетта. Ти сьогодні швидко, — сказав усміхнений Вячеслав пропускаючи мене.

Я посміхнулася йому чи то з вдячності що впустив у теплий будинок чи то з радості побачити його.

— Сьогодні просто знудилася у медпункті швидше.

Ми пройшли у вітальню де сиділа Маряна і я вийняла з кишені шоколадку.

— Знаю, що цей подарунок дуже дрібний, але нехай ваше життя буде як ця шоколадка. Солодким і без смутку та болі. Ви ідеально підходите один для одного і дозвольте привітати вас із річницею весілля, — сказала я дивлячись то на Вячеслава то на Маряну.

Вони двоє посміхнулися мені.

— Віолетто, не варто було. Господи як нам приємно. Ми щиро вдячні тобі за привітання. Хай і тобі в житті попадеться, а можливо вже і попався, чоловік з котрим ти проживеш довгі роки.

Я посміхнулася. І справді, тільки в селі вітаючи когось зі святом ти отримуєш це взаємно.

— Дякую, — сказала я посміхнувшись і віддала шоколад Вячеславу.

— Ми зараз вечеряти будемо, сядеш з нами, — сказав Вячеслав.

— І я не хочу чути відмовок, — сказала Маряна.

Я засміялася.

— Тільки я спочатку схожу до Захара. Можливо він захоче приєднатися

— Ми дуже будемо тобі вдячні якщо ти його вмовиш, — сказав чоловік посміхаючись мені.

Я кивнула головою а тоді піднялася на другий поверх. Захар лежав у ліжку читаючи якусь книгу. Не занадто багато він читає? 

— Привіт

— І тобі добрий вечір, — привіталася я підходячи до нього і намружилася читаючи назву, — Від коли ти цікавишся медициною?

Я здивовано глянула на нього а він знизив плечима.

— Просто цікаво. Батьки внизу?

— Так. Сказали що зараз ідуть вечеряти і запросили мене. Я сказала що вмовлю тебе і повернуся. Ти ж погодишся? Інакше вони жахливо розчаруються.

Захар посміхнувся.

— В мене для них є маленький сюрприз. 

— Який? Можливо вже нарешті скажеш.

Я глянула на нього з очікуванням а він похитав головою.

— Відійди до дверей і повернувшись спиною закрий очі.

Я закотила їх і важко видихнула.

— Враження що ти щось заборонене вирішив у знак сюрпризу їм показати, — сказала я.

— Я сказав очі закрити а не закотити.

Я похитала головою. Єдине що радувало то це що я той сюрприз ПОБАЧУ. Я відійшла і закрила очі. Чула звуки що означали про те що Захар рухається а коли я почула біля вуха гарячий подих а тоді слова

— Сюрпри-и-и-и-из, — я закрчала але на рот лягла рука і я повернулася в обіймах здивовано дивлячись на Захара.

— Що у вас там відбувається— почувся голос Дена 

— Нічого. Просто я трішки налякав Летті

Напевно Ден пішов а Захар забрав  руку а я стала на три кроки від нього розглядаючи.

— Я сплю? Вщипни мене, — прошепотіла я дивлячись на хлопця у повний зріст.

— Ти не спиш, тільки не кричи. Бо так сюди скоро весь будинок збіжиться.

— Але як? — спитала я здивовано.

— Андрія просто можна вважати чарівником, — сказав Захар посміхнувшись.

Я здивовано глянула на нього а тоді затулила обличчя руками і похитала головою.

— Я не вірю в це. Це....це....

Я не могла підібрати слів.

— Я бачу ти дуже сильно рада.

Я забрала руки і склала їх в боки.

— Ну ти і жук. Не можна було мені сказати? Я так відреагувала а твої батьки там зараз впадуть. 

Я похитала головою а тоді простягнула руки.

— Я хочу сама це побачити. Підійди до мене.

Захар захитав головою. Звичайно ж для нього моя поведінка була надто дивною але я була шокована. Звичайно ж, я знала що результат буде але ж не так швидко. 

Захар підійшов до мене і поставив свої долоні в мої.

— Тепер віриш?

Я заперечливо похитала головою і прикусивши нижню губу глянула на нього а тоді...обійняла. 

Він відповів на обійми і я засміялася в його плече. Я була шалено щаслива.