Ксандер Демір - Сет кохання та поразки , Ксандер Демір

Я також зупинився поруч, заклавши руки в кишені своїх шортів.

— Взагалі-то, я планував стояти трохи далі й милуватися твоїм сексуальним купальником, — пожартував я, сподіваючись полегшити атмосферу.

Вікторія засміялася, вдавано вдаривши мене по плечу.

— Камілло, ти безнадійний.

— Можливо, — погодився я, піднімаючи погляд на сонце, що майже торкнулося горизонту. — Але ти все одно погоджуєшся проводити зі мною час.

Вона нічого не відповіла, лише ледь помітно усміхнулася, і ми продовжували стояти поруч, слухаючи шум хвиль.

— Гаразд, — раптом промовила Вікторія, і її голос звучав так рішуче, що я лише встиг підняти брови, як вона почала розстібати ґудзики на своїй сорочці. Її рухи були неспішними, але впевненими, і вже за мить вона, прямо-таки, кинула в мене свою сорочку. — Я плавати. Віднеси це, будь ласка.

Я автоматично взяв сорочку, поки Вікторія, не вагаючись ані секунди, рушила до води. Її рухи були настільки невимушеними, що я мимоволі застиг на місці, затамувавши подих. На ній був звичайний чорний купальник на зав’язках, який, здавалося, лише підкреслював витонченість її тіла.

Мої очі ковзнули вниз по її силуету, і я знову помітив татуювання, що тягнулося вздовж її хребта. Воно виглядало ще краще, ніж напередодні: витончені лінії, поєднані з мінімалістичними квітами, створювали гармонію, яку складно було не помітити. Її довге волосся спадало м’якими хвилями, приховуючи верхню частину малюнка, проте залишаючи вдосталь простору для уяви. Хоча я й так добре знав, що там.

Мій погляд ковзнув нижче, зупинившись на її підтягнутих сідницях і довгих струнких ногах, які виглядали так, ніби їх зліпили з мармуру. Я декілька разів покліпав. Але мої очі знову й знову знаходили Вікторію.

Я нервово ковтнув, намагаючись приборкати ті самі думки, які наполегливо нагадували, наскільки небезпечною може бути ця гра. Вікторія несподівано повернула голову через плече. Її погляд був грайливим, майже пустотливим. Вона ніби хотіла впевнитися, чи я все ще дивлюся, і звісно, я дивився.

У наступну мить вона легко пірнула у воду, наче русалка, що зникала у своєму природному середовищі. Її рухи були граційними, а бризки води тільки підкреслювали цю красу.

— Cazzo, — буркнув я, повертаючись до наших лежаків.

Чомусь мене зовсім не тішило моє захоплення Вікторією. Вона справді красива та приваблива. Я б навіть сказав, занадто. Можливо, мене просто спокушала її зовнішність. Так! Точно саме вона! Я просто з’їжджаю з глузду. Це було очевидно. Це просто моя слабкість до красивих жінок, чи.. щось більше. Її присутність зачіпала мене так, як не повинна була. Вона була… іншою. Не схожою на тих, кого я знав раніше. Вікторія випромінювала впевненість і загадковість одночасно. І це зводило мене з розуму.

— Камілло! — її голос вирвав мене з роздумів. Я підняв голову, і побачив, як вона стоїть у воді, по пояс занурена у хвилі. Вода блищала на її шкірі, підкреслюючи кожну деталь її фігури. А сама дівчина махала мені рукою, ніби закликаючи до себе. — Ти сьогодні плавати будеш чи тільки стояти й милуватись?

Я глибоко зітхнув, намагаючись придушити усмішку, яка вже грала на моїх губах.

— Я йду, — кивнув я, знімаючи футболку.

Вона уважно стежила за кожним моїм рухом, і я відчув, як її погляд ковзає по моєму тілу, точно так само, як щойно я дивився на неї. Це додало мені якогось незрозумілого задоволення.

Вода виявилася теплішою, ніж я очікував. Вона огортала тіло, змиваючи будь-які залишки напруги чи думок, які до цього моменту роєм кружляли в моїй голові. Але навіть море не могло повністю відвернути мою увагу від Вікторії, яка зараз була десь за кілька метрів від мене, сміялася і бризкала воду навколо себе.

— Нарешті, — сказала Вікторія, коли я підійшов ближче. Її голос звучав м’яко, але в ньому була грайлива іронія. — Ти завжди змушуєш себе чекати?

— Лише коли є привід, — відповів я, тримаючи погляд на її очах.

Вона засміялася, і цей звук був кращим, ніж будь-яка мелодія, яку я міг би почути. Я вже не думав про свої сумніви чи суперечливі почуття. Я просто хотів бути тут і зараз, у цьому моменті.

— Здається, хтось програв, — сказав я, насолоджуючись її здивованим і трохи обуреним виразом. Вікторія рухалася легко й впевнено, як риба у воді. Я відчував, що вона намагається тримати дистанцію. Однак, зробивши останній ривок, я все-таки схватив її за талію.

— Камілло! — Вікторія засміялася, сплескуючи руками по воді, намагаючись вибратися з моїх обіймів. — Це нечесно! На відміну від тебе я плавала, а ти ходив!

— У морі немає правил, amore, — я лише усміхнувся, відчуваючи, як у грудях підіймається хвиля азарту. Її грайливість була заразна, і я вирішив не стримуватися. Я ослабив хватку, проте продовжував тримати руку на її талії ще на кілька секунд довше, ніж потрібно. — І якщо ти не пам’ятаєш, то в мене все ще травмована рука.

Вона подивилася на мене своїми темними очима, в яких зараз відображалося і море, і сонце. На мить ми обоє затихли, ніби цей момент належав лише нам.

— Ти завжди такий конкурентний? — тихо запитала вона, схиляючи голову трохи набік.