НМ - Привид в гуртожитку, НМ

— Це вони... ті, хто стоїть за всім цим, — сказала Ася, ковтаючи від страху. Її голос був ледве чутним, але вона чітко відчула їхню силу.

Силуети в дзеркалі почали рухатись, і на мить здалося, що вони випереджають час. Вони стали наближатися до дівчат, простягаючи руки, як ніби намагаючись витягнути їх у цей безмежний простір. Відчуття, що немає виходу, ставало дедалі сильнішим.

— Ми повинні подолати їх, — промовила Віка, хоча її голос уже звучав не впевнено. — Це не справжнє. Ми не можемо здатися.

Але якби це було так просто. Їхні ноги стали все важчими, і вони відчували, що чим більше вони намагались боротися, тим глибше потрапляли в цю пастку. Вона стала їхнім жахом, і водночас стала частиною них.

Раптом тіні в дзеркалі перестали рухатися і почали розпадатися. Замість масок на їхніх обличчях з'явилися відображення самих дівчат, спотворені, із жахливими усмішками на обличчях, які вони ніколи не бачили.

Ці обличчя були їхніми власними тінями, і вони зрозуміли, що цей момент — це не просто зустріч з минулим. Це була боротьба з ними самими, з їхнім власним болем, із тим, чого вони боялися більше за все.

— Ми повинні зробити це, — сказала Марі, її голос став твердим, немов вона вирішила пройти цей шлях до кінця. — В іншому разі ми зникнемо. Ми втрачаємо себе в цих тінях.

Дівчата відчули, як їхня рішучість повертається. Їхні кроки стали більш впевненими. Вони знали, що боротьба за себе — це останній шанс вийти з цього кошмару. Вони мали прийняти свою темну частину, свої страхи, і лише тоді могли пройти далі.

Їхні серця билися швидше, а дихання стало важким, як ніби повітря в кімнаті стало густішим, нібито весь цей простір намагався здавити їх. Тіні у дзеркалі почали повертатися до їхніх реальних образів, а їхні відображення виглядали ще більш перекрученими й непередбачуваними. Але цього разу вони вже не боялися.

Марі зробила крок вперед і обернулася до подруг. У її очах була рішучість, відсутня раніше. Вона зрозуміла, що якщо вони хочуть вийти з цього світу, їм потрібно зіткнутися з тим, чого вони так довго уникали.

— Ми маємо прийняти це, — сказала Марі, її голос став чітким і спокійним, що дивувало її саму. — Це частина нас, частина нашої історії, нашого болю. Якщо ми хочемо вийти звідси, ми маємо пройти це разом.

Ася і Віка стояли поруч, кожна по-своєму борючись зі своїми страхами. Їхні погляди були схожі, але вони розуміли, що їхній шлях має бути спільним.

— Я готова, — прошепотіла Віка. — Якщо ми це не зламаємо, ми не зможемо більше рухатися далі.

Ася підняла голову, її очі блищали, як ніколи раніше.

— Я теж. Ми все можемо змінити.

Тіні навколо них почали танути, розпадатися, наче пісок, що осипався з рук. Це було немов фізичне відчуття — вони відпускали свої страхи, і ці невидимі сутності, які переслідували їх, почали втрачати свою силу.

У дзеркалі тепер не було відображень, які лякали. Замість цього з’явилися вони, справжні, без масок, без ілюзій. І це було більш за все страшно.

Але також це було й перше справжнє звільнення. Вони не боролися з зовнішнім, вони приймали внутрішнє.

— Може, ми завжди мали бути готовими до цього? — запитала Ася, її голос був спокійним, але глибоко філософським.

— Напевно, — відповіла Марі, ковтаючи біль. — Може, ми навіть й не помітили, як це стало частиною нас.

Тіні зникли остаточно. Простір навколо них став легшим, а самі дівчата відчули, як їхні думки очищаються від хаосу.

— Вони не можуть нас більше торкатися, — сказала Віка, розглядаючи тепер уже звичайне дзеркало. — Тому що ми прийняли те, чого боялися.

Вони стояли, дивлячись у дзеркало, відчуваючи, як їхні серця знову б’ються в унісон, як світ навколо поступово повертається до нормального. Всі страхи, усі кошмари, все, що тримало їх у полоні, зникло. І залишилося лише прийняття, лише сила, яку вони здобули, пройшовши цей темний шлях.

Вони залишили кімнату, відчуваючи, що тепер можуть зробити наступний крок у своєму житті, не боячись того, що попереду.

Дівчата вийшли з приміщення, де так довго затримувалася темрява. Вони знали, що вперед іде новий шлях — шлях, на якому вони вже не будуть ті, ким були раніше. Вони змінилися. І це було тільки початком їхнього нового життя.

Вийшовши з темної кімнати, дівчата відчули, як тяжкість на плечах почала поступово зменшуватися. Навколо них не було більше темних фігур, ні погрозливих шепотів. Вся ця неприємна реальність, здавалося, відступила, залишаючи за собою лише порожнечу.

Але всередині них залишалося питання: що тепер? Що чекає їх у цьому новому, освітленому світі, де вже не було привидів, жертвоприношень або неясних страхів? Здавалося, що навіть самі вулиці вийшли з тіні і стали яскравішими.

— Ми знову живі, — тихо промовила Ася, дивлячись на своїх подруг. — Але чи дійсно ми можемо сказати, що все це завершилося?

Марі обернулася до неї і посміхнулася:

— Можливо, не все. Але зараз ми хоча б маємо шанс знову вибрати, що з нами буде. Ми більше не просто пішаки в чужій грі. Це наш шлях, і ми його творимо.

Віка мовчки кивнула, дивлячись вдалину. Вони всі були втомлені, але також відчували в собі неймовірну силу. Їхнє пробудження не було лише фізичним; вони стали іншими людьми. Раніше життя здавалося їм спрощеним, вони намагалися уникати проблем, трималися за звичні стратегії. Тепер вони знайшли глибший сенс.

— Може, нам варто поговорити про те, що відбулося, — запропонувала Віка, поглядаючи на своїх подруг. — Не можна просто так іти далі, ніби нічого не сталося.

Марі зітхнула і сіла на лавку, дивлячись у вікно. Вона подумала, що важливо було не тільки пережити цей досвід, але й зрозуміти його.

— Я знаю, що тепер ми можемо пройти через все, — сказала вона тихо. — Це все було як урок. Ми боялися того, чого не розуміли, і тільки коли ми дозволили собі зіткнутися з цими страхами, ми стали сильнішими.

Ася присіла поруч, мовчки слухаючи. Вона не була настільки впевнена, як її подруга, але відчувала, що Марі має рацію. Вони все-таки пережили щось значуще.