Дейл Карнегі - Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи

навіть більше, кайзер зробив ці безглузді, егоїстичні, абсурдні заяви публічно в Англії, і дав свій імператорський дозвіл на їх публікацію в «Дейлі Телеграф». Так, наприклад, кайзер проголосив себе єдиним німцем, який дружньо ставиться до Англії; заявив, що він створює військовий флот, щоб відбити загрозу з боку Японії; що він не дав Росії та Франції втоптати Англію в багно; що це завдяки його плану кампанії англійській армії під командуванням лорда Робертса вдалося розбити бурів у Південній Африці тощо.

За останні сто років подібні слова не злітали з уст жодного європейського монарха навіть у мирний час. Весь континент загудів, як бджолиний вулик. Англійці обурились. Німецькі державні діячі були в розпачі. В самий розпал загального сум'яття кайзер запанікував і запропонував рейхсканцлеру барону фон Бюлову взяти провину на себе. Так, він хотів, щоб фон Бюлов взяв на себе всю відповідальність і оголосив, що це він порадив своєму монарху сказати ці неймовірні речі.

«Але, Ваша Величносте, — запротестував фон Бюлов, — навряд чи хоч одна людина в усій Німеччині чи Англії повірить, що я здатний порадити вам сказати щось подібне».

У ту ж мить, щойно ці слова злетіли з вуст фон Бюлова, він зрозумів, що припустився великої помилки. Кайзер скипів.

«Ви вважаєте мене віслюком, — заволав він, — який тільки й робить дурниці, яких ви б ніколи не скоїли».

Фон Бюлов знав, що перш ніж звинувачувати, слід було похвалити; але оскільки було вже занадто пізно, він зробив найкраще із можливого за наявних обставин: похвалив після того, як розкритикував. І сталося диво.

«Я зовсім не це мав на увазі, — шанобливо відповів він. — Ваша Величність перевершує мене в багатьох відношеннях: не лише в умінні керувати армією та флотом, що очевидно, але, передусім, у природничих науках. Я часто із захопленням слухав, як Ваша Величність пояснювали принцип роботи барометра, бездротового телеграфу чи рентгенівських променів. Соромно зізнатись, та я повний невіглас у всьому, що стосується природничих наук, не розбираюсь ані в хімії, ані у фізиці, і не в змозі пояснити найпростіші природні явища. Але, — продовжував фон Бюлов, — натомість я добре знаю історію і, можливо, маю певні якості, корисні у політиці і дипломатії».

Кайзер засяяв: його похвалив сам фон Бюлов. Він похвалив його і принизив себе. За це кайзер був готовий пробачити йому що завгодно. «А я завжди говорив, — з ентузіазмом вигукнув він, — що ми чудово доповнюємо один одного. Нам потрібно триматися разом, і, сподіваюсь, так і буде!»

Кайзер потиснув фон Бюлову руку, і не один, а декілька разів. І пізніше того дня, розмахуючи кулаками, він виголосив: «Тому, хто скаже мені щось проти князя фон Бюлова, я заїду в пику!»

Фон Бюлову вчасно вдалося себе врятувати. Він був проникливим дипломатом, але, тим не менш, допустився однієї помилки: йому слід було почати зі своїх власних недоліків і переваг Вільгельма, а не натякати на те, що кайзер — дурень, якому потрібна нянька.

Якщо кілька речень, у яких людина принижує себе і вихваляє свого співрозмовника, змогли перетворити пихатого, уразливого кайзера на відданого друга, то уявіть собі, що смиренність і похвала можуть зробити для нас із вами у нашому повсякденному спілкуванні. Їхнє влучне застосування творить справжні дива в людських відносинах.

Визнання власних помилок — навіть якщо вам не вдалося їх виправити — допоможе вам переконати співрозмовника змінити свою поведінку. Вкотре це було доведено Кларенсом Церхусеном із міста Тімоніум, штат Меріленд, який виявив, що його п'ятнадцятирічний син бавиться цигарками.

«Звичайно ж, я не хотів, щоб Девід курив, — розповів нам містер Церхусен, — але і я, і його мати курили; ми весь час подавали йому поганий приклад. Я розповів Девіду, як я почав курити десь у його віці, як нікотин позбавив мене здоров'я, і як мені зараз важко покинути цю звичку. Я також нагадав йому, як інших людей дратує мій кашель і як ще кілька років тому він сам хотів, щоб я кинув курити.

Я не закликав його кинути курити, не погрожував йому і не лякав. Все, що я зробив, — це розказав про те, як я підсів на цигарки і як це вплинуло на моє життя.

Мій син трохи подумав і вирішив, що не куритиме, доки не закінчить середню школу. З того часу минуло багато років, але Девід так і не почав курити і, здається, в нього навіть не виникало такого бажання. А я, зважаючи на ту розмову, вирішив покінчити з цією звичкою. Завдяки підтримці моєї родини мені це вдалося».

Кожен успішний лідер дотримується такого принципу:

Перш ніж когось критикувати, розкажіть про свої власні помилки.

Розділ 20

Нікому не подобаються накази

дного разу мені випала приємна нагода пообідати з місіс Ідою Тарбелл, найвідомішою з американських біографів. Коли я обмовився, що пишу цю книжку, у нас зав'язалась розмова на дуже важливу тему — вміння ладнати з людьми. Вона розповіла мені, що, працюючи над біографією Оуена Д. Янга, вона брала інтерв’ю в чоловіка, який три роки пропрацював з містером Янгом у одному кабінеті. Цей чоловік стверджував, що за весь цей час він жодного разу не чув, щоб Янг віддавав комусь прямий наказ. Він завжди давав поради, і ніколи — накази. Янг ніколи не говорив «зроби те» чи «зроби це» або ж «не роби того» чи «не роби цього». Він міг сказати: «Подумайте над цим» або «Чи не думаєте ви, що так буде краще?» Часто, продиктувавши листа, він запитував: «І що ви про це думаєте?» Проглядаючи листа, підготовленого одним із його помічників, міг сказати: «Можливо, буде краще, якщо ми це трохи перефразуємо». Він завжди давав людям можливість впоратися з роботою самостійно; ніколи не вказував підлеглим, що потрібно зробити, даючи їм можливість вчитися на власних помилках.

Завдяки цій техніці людям простіше виправляти свої помилки. Вона допомагає їм відчути свою важливість. Завдяки їй не зачіпається гідність людини, замість обурення люди відчувають бажання до співпраці.

Образа, викликана різким наказом, може тривати довго — навіть якщо наказ був цілком слушним. На одній із наших лекцій Ден Сантареллі, викладач коледжу у Вайомінгу, штат Пенсільванія, розповів, як один із його студентів заблокував прохід до майстерні на території коледжу, припаркувавши там свій автомобіль. Один із викладачів увірвався до кабінету і сердито запитав: «Чия це там машина блокує проїзд?»