Катерина Мединська - Це не солодке кохання, Катерина Мединська

Ірина сумно посміхнулася.

- Ми обидва овдовіли. І нам було про що поговорити: я розповідала йому про свого чоловіка, а він - про свою дружину. Але варто було нам спробувати змінити цю тему, як з'ясувалося, що, окрім привидів минулого, які поглинають усі думки, у нас просто немає інших тем для розмови. Не маючи сил знайти жодної причини, жодного приводу для того, щоб продовжити цю зустріч, ми мовчки розійшлися, кожен ідучи у свій бік, із несамовитим почуттям гіркої безвиході. Адже минуле, яким ми колись жили, безповоротно пішло, а майбутнє так і не настало.

 Анна раптом зрозуміла, що всі ці поради Ірини насправді спрямовані зокрема й на неї саму. Відчуття спільності їхніх переживань вмить пронизало її, немов струм світла.

- Мила моя, Ганно, - голос Ірини пом'якшився. - Ви дивитеся на мене з такою теплотою, такою участю і співчуттям. Спасибі вам, - вона простягнула руку і м'яко стиснула долоню Ганни. - Я одразу зрозуміла, що ми зрозуміємо одне одного. У нас обох стільки болю... Але це означає, що ми сильні.

Анна зітхнула, намагаючись стримати прилив емоцій.

- Я думаю, мати негативний досвід у минулому - це нормально, - вимовила вона трохи хрипко.

-Так, абсолютно вірно, - погодилася Ірина, дбайливо погладжуючи руку Ані. - Але тільки якщо він не стає перешкодою для руху вперед, як сталося зі мною.

Вона замовкла на мить, перш ніж продовжити:

- Ну ось, я поділилася з вами своїм болем, і це виявилося не так вже й важко. А тепер не хочете розповісти, як вам вдається ігнорувати зацікавлені погляди такого красеня, як Олег Громов? - в її очах промайнула лукава іскорка.