Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— Воду, — поправив Антаїр, все ще недобре скошуючи погляд в бік водяного дзеркала. — Княжій палац з усіма робітниками й господарями миттю пішов під воду, а на його місці утворилось воно. Озеро.

— А що Сіта? Вона теж?.. — Арніка не змогла закінчити думку. Їй було шкода важку дівчину, хоч і вага її була не людиною зовсім й скоріш за все принесла б їй смерть.

— Ні, — він похитав головою. — Вона пронизала собі серце кинджалом. Її тіло ще кілька кругів розкладалось на березі — тварини уникають Озера. Він приходив до неї щокругу. Приносив квіти. Лілії. Кажуть, вона їх любила.

— Шкода, що на березі вони не ростуть, – Арніка погладила пальцями порожній берег. Чари подібного місця завжди відлякували тварин. Усіх, окрім одного виду. – Тепер зрозуміло, чому Ромашка не хотіла йти до водопою.

— Тільки ви, люди, можете свідомо пхатися туди, де написано “Не лізь, зашибе!”

— Сказав вампір, який стоїть на березі Озера, на підході до якого в пору вішати табличку “Смертельна небезпека, полиш надію всяк сюди ввійшовши”, — Арніка схрестила руки на грудях і схилила голову на бік.

— Так уже, мабуть, судилося, — засміявся Антаїр. Його погляд все ще був напрямлений на воду. На секунду в ньому промайнула ніжність.

— Звідки ти це все знаєш? Ну, про вампіра й такі детальні подробиці.

— Та так, є свої канали, — він піджав губи й повернувся в бік табору. — Пішли назад, Індгарт мав уже повернутися з координатами.