Софія Чар - Факультет некромантії. Виживуть (не) всі, Софія Чар

Кіран, же повільно відставив пляшку та уважно подивився на брата. Звичайно незворушний і зібраний, демон, здавалося, ні на йоту не змінився, але Кіран чудово знав свого братика.

– Уперті барани… – тільки й вилаявся Кіран і все ж таки не став затримуватися.

Відштовхнувшись від підвіконня, чоловік швидким кроком попрямував до виходу. Можна було, звичайно, знову перемахнути через підвіконня, але химера вирішив, що з нього досить ефектної появи, хай зникнення буде менш ефектним.

– О, так… – зупинившись у дверях, Кіран різко клацнув пальцями. – Щойно був з Анною на цвинтарі. Ну там, де вбили майстра Горика. І ось тобі раз, на нас раптом напала якась невідома тварюка. Її не взяли пульсари, вона нас трохи поганяла, залишила пару плям зеленого слизу та зникла. Тільки плащик і лишився. Дивний такий плащик. Тварюка стрибала, як ужалений коник, але навіть капюшон не злітав. Чисто приклеєний… Не бачив такої?

Судячи з того, як сіпнулася щока звичайно незворушного Найя – бачив. Дуже навіть бачив. І міг би багато розповісти. Але вирішив за краще змовчати й, взявши себе в руки, знизати плечима.

– Чи мало яке створіння могло забрести на цвинтар некромантів. Це справа звичайна…

– Так?.. Ну нехай, – криво посміхнувшись, Кіран розвернувся на п'ятах, щоб все ж таки вийти за двері.

Тільки коли ті зачинилися, усмішка схлинула з лиця химери. Здається, справа була набагато складніша. Раз Най так люто упирався, значить йому було що приховувати. При цьому то були не дрібниці, а щось настільки глобальне, що пускати це на самопас не варто.