Галина Цікіна - Остання крапля, Галина Цікіна

— Я знаю. Але мені набридло боятися, — Таня піднялася з крісла й попрямувала до дверей, але за мить повернулася і поклала руку подрузі на плече. — Я знаю, ти хвилюєшся і хочеш мені допомогти, але найкращою поміччю зараз буде твоя підтримка.

— Наче в мене є вибір, — пробурчала Вероніка й висушила свій келих.

Олеся ввімкнула чергову серію «Гри престолів». Вона вже давно знала кінцівку, але любила цей серіал. І вкотре передивлялася його.

Мирослав відклав смартфон убік і повідомив, що лягає спати.

— Чого так рано? — запитала дівчина, не відволікаючись від екрана.

— Узагалі-то перша година ночі, — сонно буркнув хлопець.

— Тоді на добраніч!

— І тобі, — Мирослав поцілував дружину у щоку. — Там, до речі, залишилося печиво, яке я пік увечері.

— Ти що?! — обурилася Олеся. — Хочеш, щоб я зовсім коровою стала? Я не їм на ніч.

— Авжеж, — усміхнувся хлопець і почовгав у спальню.

— І що означає це «авжеж»? — буркнула собі під ніс Олеся.

Дівчина ще з пів години простирчала перед екраном, а коли серія завершилася, усвідомила, що думка про печиво із шоколадними крихтами, яке мирно стоїть на кухонному столі, не йде з голови.

Олеся тихо встала й зазирнула у спальню. Мирослав міцно спав. Тож дівчина, так само тихо й не вмикаючи світла, підібралася до кухонного столу. Намацала печиво й відкусила шматочок.

«Завтра займуся подвійною йогою», — Олеся заплющила очі від задоволення, відчуваючи, як шматочки шоколаду тануть на язиці.

«А може, ще й пілатесом», — дівчина взяла таріль з усім печивом і попрямувала дивитися серіал.

Коли вона повернулася, у кімнаті було темно. Екран ноутбука згас, бо система автоматично перейшла у режим сну. Олеся навпомацки просувалася до дивана, боляче зачепившись за кут столу.

Зупинилася. Прислухалася, чи не прокинувся чоловік. Про всяк випадок сховала таріль із печивом за спину.

На щастя, світло від ілюмінації знадвору знову повільно освітило все довкола й Олеся без перешкод дісталася до дивана. Вона визирнула у вікно, вчергове милуючись тим, як гарно вони з Мирославом цього року прикрасили ялинку в саду. Але за мить до того, як вогні згасли, Олеся щось вловила у своє поле зору.

Не випускаючи тареля з рук, дівчина підійшла ближче до вікна. Коли новорічна гірлянда знову мигнула й засвітилася на повну потужність, Олеся не повірила власним очам.

Вулицею повільним кроком і ледь похитуючись ішла жінка. Попри морозяну погоду й вітер, що шарпав голі гілки, незнайомка була боса і в самій нічній сорочці.

Олеся потерла очі, вирішивши, що це їй увижається. А коли знову поглянула у вікно, побачила, що постать саме завершує свою ходу повз їхній дім.

Дівчина помчала у спальню. Дорогою встигла сховати таріль із печивом під диванну подушку.

— Мирославе! Мирославе, вставай! — вигукнула Олеся і ввімкнула світло.

— Що? Га? — сів на постелі хлопець.

— Щойно я бачила привида! — Олеся швидко одягалася.

— Якого ще привида? — Мирослав незадоволено мружився.

— Того, якого бачили Таня Доля та Андрій Злий.

— Ти ж наче казала, що не віриш у надприродне?

— Звісно, ні. — Дівчина знайшла ліхтарик і клацнула ним. — Я хочу дізнатися, що це за прикол.

— Що? — Мирослав неохоче виліз із-під ковдри й попрямував за дружиною.

***

Вероніці снилася річка. Це чарівне місце зринало в найкращих її снах. Повноводна жива ріка зміїлася серед неосідланого степу та причепурених засіяних полів, що гармонійно співіснували, незважаючи на статус один одного.

Туди, на невеличкий дикий пляж із зеленою травою та виходом до води, який обступив очерет, вони із друзями, малі й босоногі, ходили купатися. Туди з батьками їздили на відпочинок у свята. Там у Вероніки був перший поцілунок.

Кожного разу, коли це місце приходило уві сні, Вероніка прокидалася з відчуттям щастя.

Цього разу вона була там не сама, а з Носиком. Вони пірнали й бавилися. Вероніка відчувала під ногами тендітні поцілунки трави.

Ось вони з песиком набігалися досхочу. Вероніка лягає на траву, розкинувши руки та ноги. Її накриває приємна втома.