Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

спокою.

Тож коли на робочім майданчику з’явився Куп, так жваво

стрибнувши у шахту, мов не мав аніякого в світі клопоту, Басія

мало не вдарив його в обличчя.

— Привіт, друже! — мовив Куп. Басія впустив свого молота на

долівку, й плечі йому обвисли.

— Привіт! — відповів.

— Отож є на нас заковика, — перейшов зразу до діла Куп, обхопивши дружньою рукою Басіїні плечі. — Тре’ дати цьому

раду.

Недобрі вісті!

— Яка така заковика?

Куп повів його далі від робочого майданчика, усміхаючись та

киваючи головою тим нечисленним членам нічної зміни, яких

вони минали. Такі собі два приятелі захотіли прогулятись та

побазікати удвох. Коли відійшли на відстань нечутності для всієї

решти, гість сказав:

— Бачив, як та кехівська дівчина ішла до руїн. Послав Яцека

перевірити.

— Послав Яцека! — луною повторив Басія.

— Хороший хлопчина, — кивнув Куп головою. — Надійний.

Басія зупинився, струснув Купову руку зі свого плеча.

— Не треба…

«…втягувати в це мого сина!» — хотів доказати, але Куп

відмахнувся й заговорив далі.

— Це важливо, — стишив голос Куп, ступивши трохи ближче

до Басії. — Вона зайшла в руїни, а тоді подалася просто до

кехівських зарізяк. Яцек каже, що вони планують зробити на нас

там засідку. Захопити місцевий опір на місці злочину.

— Ну, то ми й не вернемось туди! — сказав Басія. Все просто!

Так йому здалося. Чого тут панікувати?

— Ти що, збрендив, корешу? Усі ж вони там. Винюшать усі

докази, до самої сраки. Якщо вони там нас заждуться, знудяться, то приведуть туди справжніх криміналістів, і ми тоді всі

пропали. Всі-всі! Якщо ти не злиняєш, коли опинишся там.

— І що ж нам робити?

— Ми прийдем туди перші. Вогник до того пороху, бумм! і

немає доказів.

— Коли ж?

— А ти що думаєш? — засміявся Куп. — Десь за тиждень?

Зараз, приятелю! Треба тільки зараз! Посередник приземлиться

за кілька годин — не днів. Чи ти хотів би, щоб він саме це уздрів, як зійде зі свого корабля, га? Ти тут бригадир, можеш узяти

візок. Нам треба хап те лайно і змитись! — Куп нетерпляче

клацнув пальцями. — Не в четвер — тепер!

Про таке божевілля: підірвати схованку їхньої вибухівки — Куп

говорив так самовпевнено, так наполегливо, що й як тут

посперечаєшся з ним? Звісно, підірвати інопланетні руїни — це

дурість. Але Куп мав слушність. Якщо ті знайдуть вибухівку й

простежать, хто привіз, то обов’язково вийдуть на Базью. Не

хотілося б. Але що вдієш? Треба!

— Гаразд, — мовив він і пішов до пункту підзарядки візків.

Тільки один візок і лишався, але… чи не тому, що всесвіт — це

жорстоке й просто знущальне місце, вільний лишався саме той

візок, яким він був повіз бомби того вечора, коли підірвали

посадкову платформу — й шатл КЕХ. Ніхто з колоністів

обачливо не допитувався про вогневі підпалини на тому візку.

Куп нетерпляче тупцював, вичікуючи, коли ж Басія нарешті

відімкне його й виведе з гаража, а тоді заскочив, плюхнувся на

сидіння й ну вистукувати по пластиковому пульту управління:

«Рушай-рушай-рушай!»

Басія рушив.

Напівдорозі

до

інопланетянського

руйновища

вони

наздогнали ще чотирьох із Купового кола наближених осіб: Піта, Скотті та Кейт з Ібрагімом. Не було з ними Заді. Її

маленький синочок захворів: прикра очна інфекція; і тому

сусіди нечасто бачили її. Кейт закинула в задок спортивну

торбинку, й щось там металево дзвякнуло; а тоді й усі четверо

позалазили в кузов.

— Там воно? — запитав Куп, і Кейт кивнула головою, а тоді

лясь долонею по борту, давши Басії знак: можна рушати. Басія й

не поцікавився, що воно там задзвякало в торбі. Запізно вже