Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

Протягом наступної години вона сиділа в тій кімнатчині — або

ходила. Голоси Ріва та його безпекової команди просочувалися

крізь стіну — серйозні, діловиті. А потім їх стало менше.

Обслужити її прийшла якась молода жінка. Елві вже бачила її, але не знала, як її звати. Чи правильно це, що вони, Елві й та

жінка, летіли майже два роки разом, на одному космічному

кораблі, й досі не познайомились? Щось тут крилося значуще

про існування популяцій та як вони змішуються. Або не

змішуються.

— Може, вам треба щось, докторе Окойє?

— Я не знаю, де мені лягти спати, — сказала Елві, й слова її

прозвучали якісь пискляві. Крихкі.

— У мене є готове ліжко, — сказала дівчина. — Прошу, ходіть зі

мною.

Кімнати були порожні. Решта людей подалася в ту інопланетну

пітьму, щоб зіткнутися з жахливо людською загрозою. Дівчина, що вела її до ліжка, мала на поясі кобуру з пістолетом. Коли

минали чолове вікно, Елві позирнула надвір. Вулиця була та

сама, якою вона прохóдила вчора, і все-таки геть інша. Над усім

нависло відчуття загрози, мов призвістка бурі. Мов та лиховісна

імла на горизонті. Ось вулицею пройшов Фелсіїн брат, не

дивлячись ні на Елві, ні на будь-що інше. Її страх був холодний і

глибокий.

Розділ дев’ятий. Басія

Басія зголосився піти на рудник у нічну зміну. Менше таких, від кого ховатися треба. І менше відкритого неба, аби не так

нервувався. Робота, хай там яка тяжка, була йому полегшенням.

Скинутий з «Барбапікколи» фабрикатор виготовляв рейки та

вагонетки так швидко, що вони ледве встигали завантажувати

його сировиною. Басіїна бригада намагалася не відставати від

фабрикаторського виробітку, компонуючи таку рейкову систему, яка б подавала руду з шахти прямо до решіт силосних башт. А

там руда зачекає, поки її забере шатл «Барбапікколи» й вивезе

на орбіту. Досі ж усе, що видобувалося, вони вивозили на

поверхню

вручну,

грабарками.

Система

моторизованих

вагонеток дозволила б їм радикально збільшити видобуток.

Тож Басія та його бригада виготовляли ті металеві рейки, витягаючи їх, такі новенькі та блискучі, з фабрикатора на

сліпуче біле світло. Вантажили їх на грабарки й спускали в

шахту. У шахті вручну вивантажували їх і приварювали до

рейкової системи, що все зростала. Назагал люди у своїм

механізованім віці здебільшого відмовилися від такої фізичної

праці. А зварювання посеред атмо сфери, на повітрі, було геть

неподібне до зварювання у вакуумі, тож довелося Басії

виробляти нові навички. Це поєднання розумового виклику та

фізичної праці швидко його виснажило. Весь його світ звузився

до наступного завдання: болю в руках — і до далекої обіцянки

сну. На думки про інші речі він уже не мав часу.

Наприклад: як це бути вбивцею. Приміром: як сили безпеки

КЕХ нюшкують довкола, винишпорюючи його, Купа та решту.

Наприклад: яку вину переживає він щоразу, коли Лусія бреше

їм, запевняючи, що не знає, чим тут можна зарадити.

Але згодом, засівши у їхній повітці й дослухаючись, як

сіпаються м’язи рук, як зводить, судомить їх утома, а ще

намагаючись заснути, коли денне світло потоками ллється у

вікна, тоді він міг знову й знову переживати загибель того

шатла. Додуматися: а що б він міг утнути, аби знешкодити

вибухівку швидше, ніж він зумів це зробити? Як міг би взятися

за Купа, забрати в нього те радіо. А коли навалювалася аж надто

тяжка понурість, він міг подумати й про те, що, по-перше, коли б

він був послухався дружини, то нічого цього й не скоїлося б

узагалі. В такі дні його мучив такий сором, що він за це аж

ненавидів її трохи, а тоді сам себе ненавидів за те, що

звинувачував її. Він притискав до очей подушку, й та усувала

сонячне світло — але не óбрази шатла, що вибухав знову й знову, падаючи й кричачи, наче яка звірина у смертних муках.

Але вночі, поки він працював,