Ірина Кузьменко - Місто грішних душ, Ірина Кузьменко

— А мене інформація, — поглянувши на Калахана, гнівно сказав Лука. — Я плачу, ти говориш!

— І за вбивство моїх людей ти також заплатиш! — грубо промовив Калахан.

Лука знову поглянув на Артура. Регент знизав плечима й промовив:

— Могло бути й гірше!

Лука кивнув і звернувся до Калахана:

— І довго мені чекати?

У кабінет зайшов один з охоронців Неро. Він поставив біля Луки чорну сумку. Ларрі поглянув на неї і напружився.

— Не хвилюйся, — прослідкувавши за його поглядом, промовив Лука. — Це гроші!

Калахан хижо посміхнувся й, присівши в крісло, стиснув рукоять пістолета.

— Мені надійшло замовлення на викрадення твоєї сестри!

— Хто замовник? — схиливши голову набік, запитав Лука.

Калахан знизав плечима.

— Мені невідомо! Гроші прийшли на мій рахунок. На електронну пошту фото твоєї дівки з точною вказівкою, що робити й куди її привезти.

Лука схилився спиною на крісло й мигцем поглянув на Артура.

— Говори далі.

— Мої люди виконали все, як було зазначено в інструкції.

Лука поглянув на ноутбук, який лежав на столі.

— Хто був замовником вбивства моєї сестри?

— Така ж сама інструкція.

— Хто снайпер?

Ларрі засмівся й захитав головою. За кілька секунд почулися чоловічи голоси в коридорі, і після них знову пролунали постріли.

— Містере Неро, ти дійсно думаєш, що я тебе випущу звідси живим?

Лука піднявся, і слідом за ним піднявся й Калахан.

— Ти дійсно думаєш, Ларрі, що після всього, що ти зробив, я залишу тебе живим?

Лука посміхнувся. На тілі Ларрі промайнула червона цятка. Чоловік опустив голову й вишкірився.

— І це все, на що ти здатний, Неро?

Лука й Артур відступили вбік. Пролунав глухий постріл, і Ларрі, похитнувшись, схопився за спинку крісла й випустив зброю з рук. З його живота потекла ціпка крові.

Лука, підійшовши до Калахана, вдарив його в щелепу. Чоловік впав на підлогу. Взявши зі столу ножа, схилився над Ларрі й увігнав вістрям у плече.

— Хто замовник? — вже не стримуючи свій гнів, запитав Лука. 

— Я не знаю! — закричав від болю Калахан.

Лука, поглянувши на Артура, наказав йому забрати ноутбук.

— Люди, які викрадали мою сестру, у будівлі? — натиснувши на ніж, запитав Лука.

Калахан кивнув.

— Покажеш їх мені!

— Ти не виберешся звідси живим! — сплюнувши кров на підлогу, прохрипів Калахан.

— Твої люди, як і ти, люблять гроші! — промовив Лука й, схопивши його за виворот, підняв. — А тепер покажи тих виродків, які викрали мою Сабін. Серед них снайпер?

Калахан кивнув.

Помста. Вона затьмарює розум. Бажання відплати становиться одержимістю. Лише варто один раз перейти межу, і вже неможливо зупинитися. Помста миттєво стирає всі кордони. І дороги назад немає…

На світанку Лука й Артур вийшли з будівлі Калахана. Кров ворогів стікала по бруківці. А люди, які чули нічну перестрілку, обережно виглядали з вікон. Лука, діставши серветку, витер руки від крові. Викинувши її в смітник, поглянув на Артура й промовив:

— Мені потрібна вся інформація, яка зберігається в ноутбуці.

Артур кивнув. Оглянувшись, запитав:

— Що робити з будинком Калахана?

Охорона Неро вивела з будівлі кількох молодих дівчат, яких тримали в неволі. Лука, зітхнувши, відповів:

— Цей район достойний більшого. Всі злочини Калахана нехай згорять у вогні разом із ним та його людьми!