Ірина Кузьменко - Місто грішних душ, Ірина Кузьменко

Розділ 15

Адам зайшов у кабінет. Ввімкнувши ноутбук та увівши пароль, хмикнув. Батько його не змінив. Почувши звуки підборів, підняв голову. У кабінет забігла секретарка.

— Ви хто такий? Я викличу охорону!

Адам оглянув молоду дівчину. Струнка шатенка в короткій спідниці та обтягнутій сорочці. Все, як любить батько.

— Ви нова коханка мого батька?

Дівчина скривилася. Провівши рукою по волоссю й задерши підборіддя, промовила:

— Це особистий кабінет містера Джеральда. Без його дозволу ніхто не має права заходити!

— Не хочу вас засмучувати, але я не будь-хто! А зараз принесіть мені, будь ласка, каву. Чорну. Без цукру. Дякую.

Дівчина пирхнула й, розвернувшись, пішла.

Знайшовши потрібні документи, Адам нахмурився й вдарив кулаком об стіл. Батько через підставні компанії скуповує його акції. Схилившись спиною на крісло, замислився. Що ж батько задумав? Поглянувши на годинник, став чекати його повернення. І чекати довго не довелося.

— Ти прийшов без попередження!

— А твоя нова молода секретарка не принесла мені каву. Матір знає про твою нову пасію? — промовив Адам і, піднявшись із крісла, обійшов стіл.

Батько, оглянувши сина, не стримав фиркання.

— Ти так поспішав, що прийшов одягнутий, як грабіжник.

— Не дивлячись на мій неофіційний одяг, зараз грабіжником виступаєш саме ти.

Батько обійшов стіл з іншого боку й, присівши, поглянув на монітор.

— Навіщо тобі мої акції? — поставивши кулаки на стіл, схилився до батька Адам.

— Ти амбітний, але тобою керує жадоба. Хочеш поваги, пошани, визнання та слави. А натомість раніше навіть і не помітив, що хтось скуповує твої акції вже кілька місяців. Це тобі настанова, що варто бути більш пильнішим.

— Це ти мені говориш про жадобу? — відступив і розвів руками. — Це саме ти, батьку, продовжив співпрацю з тим, хто викрав твою доньку й через кого вона загинула.

— Не смій говорити про Карлу, щеня! — закричав Джеральд.

— Що, правда очі коле, батьку? — із насмішкою промовив Адам.

Джеральд вдарив кулаком об стіл.

— Крейд був моїм партнером. І так, я був дурнем, коли не повірив тобі.

— Вирішив визнати свою помилку? — єхидно промовив Адам.

— Тобі було сім років, коли Карла загинула. Я потрібний був тобі й матері. Але горе заполонило мене. Я був сліпцем. Але, Адаме, зараз все змінилося, — хрипло промовив містер Воррен і, діставши ліки з тумби, випив їх.

— У вісімнадцять років я пішов із родини не через те, що тримав на тебе образу. Якщо ти не пам’ятаєш, батьку, я пішов із родини, коли ти не повірив мені.

— Я все пам’ятаю, — тихо промовив містер Воррен.

— У мене були докази причетності Крейда до викрадення Карли! Але ти мене не послухав! — закричав Адам і, схопивши стілець, жбурнув його в стіну. — І поліції було начхати! І прокурору Блеку також, адже це він закрив кримінальну справу! А свідок, який був охоронцем коледжу, бачив, як Крейд викрав Карлу, близько десяти років мовчав, доки я не знайшов його. А вже через кілька днів після мого візиту до нього чоловіка знайшли вбитим у канаві!

Джеральд Воррен зітхнув й опустив голову.

— Так що ти хочеш ще мені розповісти? — розгнівано додав Адам. — Як сильно любив свою доньку? Як тужив за нею? Чи як домовився з вбивцею сестри про розповсюдження наркотиків у місті?

— Я розумію твою злість! — кивнув. — І ти маєш право гніватися.

Містер Воррен розвернув ноутбук до сина й, піднявшись із крісла, увів пароль та увімкнув відео. Адам, склавши руки на грудях, із перших хвилин відеозапису нахмурився. З його грудей вирвався хриплий стогін.

— Генрі, що ти робиш? Це ж лише налякана, невинна дівчина! Відпусти її!

На відео була Карла, яка сиділа на підлозі й плакала. Поряд із нею стояла вагітна жінка й тримала пістолет у руках. Це була Евелін Неро.

— Генрі, я не хочу цього робити! Подумай про наших дітей…      

Адам натиснув на відео й поглянув на батька.

— Це що, у біса, таке?

— Я отримав це відео кілька місяців назад! — важко дихаючи, відповів містер Воррен. — Дивися далі!

Адам натиснув на відео й, присівши в крісло, закрив долонями вуста.

— Я терпіла довго твоїх повій у будинку! Терпіла всі твої гуляння до ранку! Терпіла, коли ти бив мене. Але я не дозволю тобі зіпсувати життя нашим дітям і життя Карли Воррен. Ти покидьок, Генрі!

— Евелін, пішла геть звідси!

Пролунав постріл. Містер Неро впав на підлогу й, застогнавши, перевернувся на спину та вилаявся. Евелін кинула зброю на підлогу й звернулася до Карли:

— Не плач! Тут є інший вихід! Я виведу тебе звідси!

Почулися чоловічи крики й шум, який доносився ззовні. У підвал забіг Пітер Крейд. Евелін Неро стала спереду Карли й заслонила її собою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍