Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

(2) Втеча? Обломінго!

Наступного дня я так само вирішила забарикадуватися в своїй кімнаті і не висовуватися. Тим паче у дракона настрій якийсь дивний вчора був. Ще під гарячу руку не вистачало потрапити для повного щастя!

Хто ж знав, що неприєм… доля знайде навіть попри моє небажання з нею зустрічатися?

Після сніданку – їжу мені завжди приносять в кімнату – щоб хоч чимось себе зайняти, я двічі прийняла душ, навела ідеальну чистоту в своїх кімнатах і переміряла всі три нові сукні, дві сорочки, одні брюки і по одній парі туфель і босоніжок. Новим гардеробом, до речі, мене забезпечив Макс, коли до нього нарешті доперло, що свої речі я під час викрадення прихопити не могла ніяк. Я не стала відмовлятися. Хто зна? Може, це в драконі совість прокинулась? Має ж бути хоч якась компенсація за мої назавжди втрачені нерви!

Зрештою, наводити красу навколо і на собі мені набридло, і я почала згадувати вірші та пісні, які колись чула. Цим, власне, я зараз і зайнята.

- Літасія! Світла зоряного прекрасніша, ти сам місяць вродою підкорила і нас видінням… видінням… Грр! Як же там далі?.. якимсь там наділила. Ех, старію. Вже навіть ельфійської класики не пам’ятаю. Сором!

- Краси. Видінням краси своєї наділила, - почулося насмішкувате від дверей. – Дев’ятий день вже пішов, зіронько.

Від несподіванки я так різко сіпнулася вбік, що не розрахувала і скотилася з ліжка, гепнувшись на підлогу з глухим стуком, наче мішок… мішечок з картоплею кинули на землю. От не дарма мудрі кажуть не лягати на краєчок ліжка!

- А щоб ти був здоровий! – прохникала я з підлоги.

- Чудо ти, зіронько, - тяжко зітхнув дракон і підійшов мені допомогти. Він обережно взяв мене на руки, а тоді поклав на ліжко. – Де забилася? Мазь ще є, чудо?

- Є, - боляче справді було. Кляте ніжне ельфійське тіло! – Візьми там в ванній на поличці. Там тільки вона, мило і шампунь. Не спутаєш.

- Це такий тонкий натяк на те, що в тебе тут строгий мінімалізм? – сміючись, спитав цей безсовісний, ховаючись за дверима ванної.

- Можливо.

- Яка ж ти нахаба, зіронько.

- А я й не заперечую. Яка вже є.

Дракон підійшов до мене, тримаючи в руках баночку з маззю і з усмішкою хитаючи головою.

- Показуй свої бойові рани. Зараз будемо вдосконалювати мій лікарський талант.

- Е ні, я сама впораюся. Ти відвернися, а ще краще взагалі за двері вийди.

- Які ми скромні, - гмикнув дракон і пішов назад у ванну.

Користуючись відсутністю головного зла цього замку, я зняла сорочку, лишившись в своїх єдиних брюках, і обробила синці, які ще б трохи – і були готові лякати світ насиченим сливовим кольором.

- Все. Можеш заходити.

- Може, цього разу мені увійти повільно, аби не налякати мою зіроньку? Ти дивися, я часто наслідую лінивців. Можу продемонструвати.

- Ти неможливий.

- Зате зі мною цікаво.

- Туше, - я засміялася.

І як це в нього виходить? Щойно хотіла задушити, а тепер кортить обійняти…

До біса цю ідею з униканням і ігнором! Все одно нічого з цього не вийде, та й пізно вже уникати…

Дракон з усмішкою хорошого настрою, не підозрюючи, які зрадницькі думки з’явилися в моїй голові, сів поруч на краєчку ліжка. Якийсь дивний погляд у Макса сьогодні. Та й вчора він дивно поводився…

- Чого прийшов? Тобі щось треба чи так, повз проходив і вирішив заскочити?

- Ні… І так… Я просто дещо зрозумів.

Ні, нормально? Та навіть ведучі шоу такі інтриги собі не дозволяють робити!

- Що зрозумів?

- Не важливо.

Все, це клініка.

Максиміліан потрусив головою, звичним рухом провів рукою по волоссю і наче прийшов до тями.

- Що більш важливо, ти сьогодні вільна ввечері. Я знаю… - він говорив ТАКИМ голосом і ТАК усміхався, що я ледь не закашлялась. Підозрюю, мої очі цієї миті були, як дві монети. Погляд Макса просто таки випромінював веселощі, тож, я підозрюю, він зараз непогано розважається. Що ж, підіграю.

- І що ж ти хочеш зробити зі мною цього вечора? – сказала я грудним голосом і прикусила губу, наче спокушаючи, насправді ж я це зробила, щоб не хіхікнути і не зіпсувати цю гру.

Макс повільно взяв у долоню мою праву руку (вона просто до нього ближче була) і, дивлячись мені в очі, поцілував мої пальчики зі словами:

- Хочеш сьогодні повечеряти разом?

Так, я не почервоніла? Сподіваюся, що ні, але підозрюю, що так. Вічно мені не щастить.

Дракон взяв мою другу руку і поцілував вже її. Щоб не ображалася, мабуть. Симетрія – велика сила.

Так, Сабі, приходь до тями! Подумай, що ти цими ручками сьогодні робила? Ех, знала б я, що така оказія станеться – квіточки б сьогодні своїми руцями десь посадила. І добре удобрила б ґрунт. Цими ж золотими руцями. Та що вже там! Я б не полінувалася свіжі добрива з конюшні голими руками принести! Я не з гидливих. Ну, але як то кажуть, знав би, де впаду, - соломки підстелив би. Що вже зробиш?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍