Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

Розділ 19

       Емілі здивовано дивилася на чоловіка, що здавалося зараз вибухне. Його рука сильно стиснулася в кулак, а очі наповнилися люттю та почорніли. Здавалося от-от і він зірветься і помчить вбивати його. Дівчина напружилася від цього, але все ж обережно спитала.

— Хто він? - вона вдивлялася в очі чоловіка, що досі були прикуті до фото на екрані ноутбука.

— Пам'ятаєш, я казав, що у нашій сім'ї був вигнанець. Батьки не казали про нього нікому поза будинком, але остерігалися того, що він повернеться. Він прийшов... А тоді зник. Переховувався. Очевидно, що батьки не сказали всього або збрехали.

— Тоді, яка твоя проблема? - вдивляючись у вічі чоловіка дівчина намагалася зрозуміти суміш емоцій і з підозрою дивилася на чоловіка.

        Едвін нарешті перевів свій погляд на Емілі. В його очах вона не могла нічого побачити, наче він доволі добре все приховав. Це непокоїло дівчину. Чоловік сидів навпроти та взяв її за руки, легко поглажуючи їх своїми великими пальцями. Едвін трохи розслабився біля неї.

— Емі, я думаю, що це він і є, але це не точно. Я вже давно веду цю справу. З моїх спостережень зробив висновок, що він або став надто сильним, або йому хтось допомагає. Це теж стосується твоєї безпеки. - він говорив спокійно та впевнено, та дівчину це зовсім не заспокоювало, тому вона лише кивнула головою показуючи, що розуміє. Чоловік дивився на неї з ніжністю та теплом.

        Раптом Емілі охопило бажання розпитати про день, коли вони зустрілися та перевести тему.

— Едвіне. - вона уважно дивилася у вічі.

— Мм? - він запитально, але все з такою ж ніжністю та теплом дивився на неї.

— А як ти знайшов мене? - тихо, майже шепотом спитала дівчина, а чоловік подарував їй легку милу посмішку.

— Випадково. Я був у тому містечку у справах, а тоді побачив тебе. Вибач за те, що мало не вбив тебе тоді.

— Не вибачайся. Це було поза твоїм контролем. - вона поклала свою руку на його щоку. Чоловік міцніше притиснув її руку та поцілував долонюку. - Ми впораємося. Разом. 

        Чоловік притягнув дівчину в міцні обійми та поцілував у скроню. Час минав так швидко, що вони танули в обіймах одне одного і незчулися, як минуло пів години.

— Обов'язково впораємося, моя квіточка! - він знов поцілував її, але в чоло. Це був настільки ніжний та легкий поцілунок, що дівчина ледь не розплавилася на місці. 

         На пошуки цього чоловіка пішов тиждень. Едвін та Емілі стояли навпроти чергового сумнівного маєтку оповитого чорною аурою. Темрява панувала в ньому вже давно, тож негайно треба було її позбутися, а тоді видати місцезнаходження чоловіка смерті. 

— Емі, треба дочекатися Софію та Марка. - чоловік поглянув на дівчину.

— Так, звісно. У нас же достатньо часу. Я навіть не сподівалася, що вони приїдуть.

— Чому? - чоловік нахилив зацікавлено голову та пильно дивився на дівчину.

— Не знаю. Я з ними спілкуюся, але з новою робою їх не часто бачу і дуже сумую. 

        Не встигла договорити, як до них під'їхала машина Марка. З неї зі злістю вилетіла, як фурія Софі. Та підійшла до Емілі.

— Ти чого така зла? - дівчина спитала це зводячи брови та поглянула на подругу у якої пар з вух валив від злості. 

— Він нестерпний. - вона майже кричала.

— Поїздка з тобою найліпше, що сталося зі мною. - тихо над вухом Софі сказав Марк грайливим тоном, щоб лише вона почула. Сироти виступили на тілі дівчини і вона здригнулася. Марк відійшов від неї, бо вона готова була накинутися на нього з кулаками.

— О, так! Дратувати всю дорогу ти вмієш. - процідила крізь зуби подруга. 

       Едвін та Емілі мовчки спостерігали за цим дійство. А тоді взяли все необхідне та попрямували до будинку. І щоб Марк та Софі не повбивали одне одного, хлопець пішов з чоловіком та дівчиною, а подружка страхувала ззовні та на випадок складної ситуації викликала допомогу.

— Спочатку грудки солі довкола та соляна нитка довкола будинку, а тоді підемо в середину. - почала говорити дівчина. - Бажаю нам удачі! 

        Вони прийнялися до роботи. Пастка ззовні була готова. Раптом дівчину наче осяяло. 

— Пам'ятаєш, коли ми втрапили в пастку з розколинами у асфальті? - вона дивилася на Едвіна.

— Так. До чого це зараз?

— Там, - вона вказала рукою на будинок. - Багато злих духів. Ми могли б зробити розколи та загнати їх туди, але я не впевнена, що зможемо це зробити. 

— Це хороша ідея. Так ми позбудемося цієї темряви. Не зовсім, але це полегшить нам подальшу роботу. - додав Едвін.

— Тоді до роботи. Я допоможу. - чоловіки зайнялися розколиною, а дівчина налаштувалася якомога більше злих духів виманити до розколини та загнати їх туди за допомогою своїх сил. 

       В момент, коли безодня показалася дівчина виманила майже всіх злих духів з цього місця, а тоді чоловіки закрили розколину. 

— Я думав, що буде складніше, але все вийшло трохи простіше, але щодо будинку сумніваюся. - Марк з хвилюванням поглянув на будинок аура якого стала трохи світлішою, але все ще був острах щодо цього місця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍